Шахтарському часопису – 60!

 СЛОВОМ СЛУЖИМО ВУГІЛЛЮ…

Перша у Червонограді

У 1951 році розпочалося будівництво шахт Львівсько-Волинського басейну. Жодних друкованих видань у новобудованому Червонограді не було, телевізор був далеко не у кожній домівці, й потреба доносити до все більшої кількості мешканців новини ставала все нагальнішою. Тому 16 лютого 1956 році побачив світ перший номер газети «Шахтобудівельник», яку згодом перейменували в «Гірник».  Засновником часопису був комбінат «Укрзахідшахтобуд».Штатної посади редактора не було, за випуск газети відповідали М.Подзолкін, О.Коломієць, В.Парубій, І.Гутий. У 1961 році у редакцію прийшов Василь Никифорець, який у 1975 році став редактором видання й очолював колектив до 1997 року. Тоді ж й було прийнято на посаду фотокореспондента Михайла Романовського, крізь об’єктив якого понад тридцять років  споглядали наш  шахтарський край читачі «Гірника». У 1963 році газета «Гірник» «прописалася» на шахті №3 «Великомостівська» («Межирічанська»)як багатотиражка, проте на всебічне охоплення життя  гірників з усіх копалень це не вплинуло й газету прагнули отримати на усіх підприємствах.

Лише у 1989 році «Гірник» стає друкованим органом адміністрації ВО «Укрзахідвугілля» та Львівсько-Волинського теркому профспілки працівників вугільної промисловості . Інформаційний простір «Гірника» - Червоноград, Соснівка, Нововолинськ. У штат редакції прийшли досвідчені кореспонденти Степан Кубів та Мирон Слука. Часопис вів активну мову про шахтарські страйки, друкував революційні на той час статті про релігійні свята й український визвольний рух, висвітлював усі перетворення, що відбувалися у шахтарських містах. Поза тим політичні перипетії ніколи не ставали на заваді основній меті часопису, й шахтарські обличчя завжди дивилися зі сторінок «Гірника».

 «Багатолітня стала  концепція “Гірника” не завадила  змінюватися, удосконалюватися за змістом і у форматі. З однолисткової “багатотиражки” шахти №3 “Великомостівська” газета “виросла” до галузевої періодики, яка набула популярності за межами вугільного басейну - ще й тому, що в нашому довкіллі, в Прибужжі, усвідомлюють: допоки стоять копри  - моноекономіка краю має перспективу. А кожна стаття, кожна інформація часопису — як барометр тривоги або надійності за майбутнє» - саме так згадує ті часи Мирон Слука.

У 1992-1996 році економічна скрута позначилася й на виході газети. З 1997 року через розподіл ВО «Укрзахідвугілля» на державні підприємства  «Львівввугілля» та «Волиньвугілля» «Гірник» став офіційним виданням шахтарів Львівщини й редакцію очолив Володимир Зінченко. Завдяки повсякчасній підтримці керівництва ДХК, а згодом ДП «Львіввугілля» часопис утвердив свої позиції, неодноразово визнавався найкращим серед галузевих видань.  Невеликий колектив редакції  спромігся видавати якісний продукт, у якому були ексклюзивні кадри з глибини прибузьких надр, нариси про шахтарів, чия робота була приладовою, профспілкові новини, розповіді про династії гірників, актуальні статті спеціалістів, новини галузі. З 2010 року редактором «Гірника» стала Лариса Гуменюк, яка є головою осередку Національної спілки журналістів України, що багато років діє при редакції.

Для шахтарів та про шахтарів

Усе, що залишається після нас, закарбоване у слові, говорили у давнину. Історія Прибужжя в обличчях, оповідях, цифрах, усе про епоху «великого вугілля», життя поколінь підкорювачів підземних горизонтів – все це є на тисячах сторінок «Гірника». Не варто звинувачувати газету у відсутності «Жарених» фактів. Ми не рвемось у політичні баталії, а воліємо писати на немодні нині теми, розповідаючи про тих, хто просто і чесно працює та дивиться на світ окресленими вугільним пилом очима. Сторінки газети не безмежні, тому бодай кількома словами намагаємося охопити усе, чим живе край вуглекопів. І знаємо, що для багатьох героїв наших статей фото й кілька друкованих рядків варті багато, бо є визнанням, що їх праця потрібна й належно оцінена хоча б морально. Бо навіть у епоху інтернету гірник саме газету несе показати батькам, дружині і залишає друковані сторінки серед сімейних фотографій у альбомах у спадок дітям й онукам. Інакше чого б шахтарі-ветерани приходили до редакції з проханням знайти газету бозна якого року, щоб хоча б копію зробити з того заповітного фото, де вони молоді, у колі колег та горді своїми досягненнями… І кожен такий візит  є найвищою оцінкою журналістської місії й надає наснаги працювати далі, знаходити нові слова, теми, ракурси. На жаль, в загальноукраїнському інформаційному просторі про шахтарів згадують найчастіше з негативних приводів – страйки, аварії…  Газета ж «Гірник» пише про щоденне життя цієї професійної спільноти – як виробниче, так і суспільне, творячи колективний портрет гірництва та водночас фокусуючись на особистостях.

Нові часи приносять нові теми. На жаль, досі доводиться висвітлювати шахтарські акції протесту, адже непевна позиція щодо вугільної галузі рік за роком викликає бурхливу реакцію гірників. Усі проблемні теми  та статистичні дані про роботу шахт – завжди на першій шпальті часопису. Розповіді про виробничу та соціальну діяльність ДП «Львіввугілля», шахтарські колективи, роботу допоміжних підприємств, окремих гірників, їхні життя та вподобання, прагнення і мрії - це була, є і буде основа основ редакційної політики. Для шахтарів та про шахтарів – це багаторічний девіз «Гірника». Вдячні кожному з тих, хто хоче зробити наше видання кращим та охоче прислухаємося до пропозицій. Вважаємо за честь поіменно привітати працівників шахт з ювілейними датами. Ініційована адміністрацією держпідприємства адресна розсилка свіжих номерів газети ветеранам шахтарської праці – своєрідний знак пошани до тих, хто  роками служив Вугіллю, й отримуючи численні письмові та усні подяки, бачимо, як прагнуть й надалі знати про сучасний стан справ на копальнях ці заслужені люди.

У бойових діях на сході України взяли і беруть участь сотні шахтарів ДП «Львіввугілля». Починаючи з першої хвилі мобілізації, на шпальтах «Гірника» з’явилися розповіді про наших захисників. Їхні спогади бережливо збираємо у газетну скарбничку, стежимо за їхніми долями, і щасливі, коли герої, що давали інтерв’ю під час двотижневої відпустки з війська, повертаються на шахту до праці. Значить, життя продовжується й клята війна не зломила ні душі, ні тіла. Завдяки співпраці з червоноградським письменником, колишнім гірником  Ігорем Дахом отримуємо свіжі репортажі з передової, де ця мужня людина збирає матеріали для своєї книги під назвою «Слідами війни».

Газета – продукт одноденний, але й вічний водночас. Усі номери «Гірника» є в архівах Червонограда, Книжкової палати України, Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського у Києві та Львівській науковій бібліотеці  ім. В.Стефаника. Читають газету у Міненерговугілля, профільних інститутах, Львівській облдержадміністрації, у владних кабінетах Червонограда та Сокаля. Розповсюджується видання по усіх відокремлених підрозділах держпідприємства, розміщується на стендах адмінбудівель. У інтернеті з матеріалами «Гірника» можна ознайомитися на офіційному сайті ДП «Львіввугілля» «Шахтар Галичини» та власному сайті видання.

За 60 років над випуском «Гірника» працювали як штатні кореспонденти, так і десятки дописувачів. Особливе місце в історії газети посідають фотокореспонденти Михайло Романовський та Олександр Харламов. Завжди викликали захоплення матеріали Мирона Слуки та Тараса Лехмана. Завдяки тісній співпраці з літературно-мистецьким об’єднанням «Третій горизонт», Міжнародною академією літератури і журналістики, на сторінках завжди є місце оповідям про мистецькі процеси Червонограда та всеукраїнський конкурс ім. поета-шахтаря Володимира Дроцика. Публіцистичні твори Лариси Гуменюк неодноразово друкувалися у газетах «Літературний Червоноград» та художньо-мистецькому журналі «Місцевий ЧАСопис». Статті працівників редакції друкують всеукраїнські видання та журнал «Уголь України». Працюючи у складі інформаційної служби держпідприємства, редакція взаємодіє з місцевими виданнями «Новини Прибужжя» та «Голос з-над Бугу».

… Дід будував шахту, батько працював на ній, посивілий вже онук торує шлях до «сонце-каменю» нині. І є впевненість, що незважаючи на бурхливі коловороти та стрімкі зміни сьогодення, газета «Гірник» писатиме й про нове покоління гірників - правнуків тих,  чиї руки ставили копри на теренах Львівщини. Адже допоки крутяться шківи на копрах галицьких копалень, продовжуватиметься сторінками «Гірника» літопис шахтарського буття.