Йосип ЛУЧИН був бригадиром про­хідників на шахті "Червоно­градська" майже  двадцять років. За нинішніх умов це дивина, адже у неба­га­тьох гір­ників та­кий загальний шах­­тар­ський стаж.

Ще у 1969 році, відслуживши в армії, Йосип став до роботи у перших забоях  "Червоноградської".

 - Думав на рік-два, а затримався на тридцять, - жартує ветеран. - Довелося про-­кладати перші відкотні штреки шахти, по триста метрів кожен, в обидва боки.

Вибір професії для сільського хлопця був простим і типовим для того часу:  брат Йосипа Іван кількома роками раніше став гірником на першій Червоноградській", добре заробляв. Залишатися працювати при колгоспі у рідному Борятині не хотів: перед армією два роки освоював меха­ні­за­торську науку із зарплатою 40-50 кар­бованців, був трактористом… Пішов у за­бій без вагань, за кращою долею. Зго­дом його шлях на цю ж шахту повторили брати Ми­­хайло та Богдан. Ставши вуг­ле­ко­пами, усі брати з часом отримали квар­тири у новобудовах Червонограда й стали мешкан­цями міста.

Йосип Степанович пригадує, що на будмайданчику шахти зустрілися пред­став­ники багатьох республік колишнього Союзу. План для прохідників був не менше 101 метра на місяць по породі, а, коли йш­­ли по вугільному пласту - то й 120-130. Пра­цювало 8 прохідницьких бригад, за­галом  десь  270 чоловік. Спочатку  була од­на дільниця, якою керував Василь Свіс­тельницький, потім розділили шахта­рів на дві. Першим директором шахти був Ва­лерій Рудін.

За довгий період праці - 33 роки і вісім місяців! - Йосип Лучин мав нагоду освою­вати усю наявну на той час про­хідницьку тех­ніку - спочатку ручні свердла, потім пер­шу модифікацію бурильної уста­новки, електробурову машину, згодом - комбайни ПК-9, 4ПП-2, КСП-32. Тому доб­ре знав і технологію буровибухових робіт. Бувало, що частина бригади вела штрек вручну, за допомогою вибухівки, а частина ком­байном, й бригадир мав бути усюди, все контролювати.

Старанного прохідника швидко примі­тили у колективі - спочатку став ланковим, на початку 80-х очолив бригаду і координу­вав роботу колективу аж до 2002-го, коли ви­йшов на “регрес”.

Годі перелічити усіх начальників про­хідницької дільниці, з якими працював Лу­чин. Це і Петро Червінський, Микола Криш­топа, Ігор Кузнецов, Віктор Ходачук, Вале­­рій Бабій… На решті прохідницьких ді­ль­ниць бригадирами були Василь Куд­ренко, Богдан Яцків, Сергій Якулевич, Федір Чаус. Йосип Степанович був бригадиром, коли шахту очолювали Мечислав Вишнев­ський, Валерій Дрегель,Степан Жирій, Ва­силь Луцик, Віктор Шайтан, а підготовчі ро-­бо­ти координували головні інженери Анатолій Гриб, Микола Шипін, Володимир Шу-ри­гін, Мар'ян Пилипчук, Леонід Камиш­ніков,  Анатолій Митрофанов.

- Дуже славна була наша шахта, коли нею тринадцять років, з 1982 по 1995-ий, керував Степан Васильович Жирій, - роз­повідає знаний прохідник. - Чотири видо­був­ні дільниці в роботі, а проходкою "на­рі­зали" одночасно по вісім лав. 150-200 метрів на місяць прокладала тільки наша бри­гада. Пам'ятаю, як провели за місяць 185 метрів першого бортового штреку на во­сьмому горизонті, і то буровибуховим спо­собом! Ну і зарплати тоді були добрі, не­ма що казати. Гарували чорно-невидно, але ходили з високо піднятою головою, бо відчували, що наша праця потрібна, має сенс і належно цінується.

Звитяжна робота гірника відзначена Почесною грамотою Міністерства вугільної про­мисловості УРСР, медаллю "За трудо­вое отличие", відомчими нагородами "Шахтар­ська слава" трьох ступенів та "Шах­тар-ська  доблесть" ІІІ ступеня. Два си­ни теж пішли батьковою стежиною: Во­лоди­мир був прохідником на шахті двадцять три ро­ки, а Віктор нині гірничий майстер на дільниці ВіТБ "Червоноградської".

- Шахта мені досі сниться, виринають з пам'яті обличчя колег та якісь спогади, - говорить  ветеран, уже сивочолий, але з геть молодечим блиском світлих очей. - Ось цього року запросили на День шахта­ря, а нікого з моєї бригади не зустрів - усі вже не працюють. Написали ми вже свою історію, усе, що могли, віддали шахті. На зміну прийшли сотні молодих хлопців. Тож хай би ще наше вугілля далі служило дер­жаві, давало роботу мешканцям й під­тримувало життя у нашім краї, бо якоїсь іншої масштабної промислової галузі тут немає.

Марія ЛУЦЕНКО

На фото: (у центрі зліва направо) на­ча­льник ДПР Ігор Кузнецов та бригадир Йо­сип Лучин  з гірниками, 2002 рік.