ВУГІЛЛЯ – ОСНОВНЕ БАГАТСТВО ПРИБУЖЖЯ

27 грудня  виповнилося  59 ро­ків відтоді, як  надра Галичини по­чали  віддавати людям чорне "золото". Наступний 2017 рік - ювілей­ний для вугільної галузі Ль­вів­щини.

Сьогодні неможливо уявити захід­ний регіон України без львівського ву­гілля. Львівсько-Волинський ву­гільний басейн розташований на те­риторії Львівської та Волинської об­ла­стей і є основною енергетичною ба­зою на­шо­го краю. Освоєння ба­сей­ну розпо­чалося у 1948 році. Зав­дяки інтен­сив­ним геологороз­віду­ва­льним робо­там, виконаним уп­ро­довж кількох ро­ків, були визначені контури вугле­носних покладів май­бутнього басейну. Його площа -10 тисяч квад­рат­них метрів. Вугілля ле­жить на гли­бинах від 315 до 550 мет­рів майже го­ризон­та­льно.На п'яти родо­вищах басейну: Ме­жирічан­сь­кому, Забузь­кому, Сока­ль­ському, Тяг­лівсь­кому та Любельсь­кому геоло­гічні запа­си па­лива станов­лять понад один мі­ль­ярд тонн.

Місто Кристинопіль, у 1951 році пе­рейменоване у Червоноград, стало центром нового шахтарського регіону. Сучасна  історія Червонограда нероз­ривно пов'язана з розвитком гірничої справи. Разом з будівництвом шахт широко розгорталася й забудова міс­та, з новими кварталами й ще не на­званими вулицями. Наприклад, ад­ре­са відомчої газети Червоноград­сь­кого будівельного уп­равління "Будівник Червонограда" у номері за 10 січ­ня 1957 року писала­ся просто: Чер­во­но­град, Нове місто, №17. А підпис під  великою панорам­ною світ­линою су­часної  вул. Грушев­сь­­кого у тому са­мо­му номері був такий: "У 1953 ро­ці на око­лиці Червоно­­града роз­по­ча­то бу­дів­ництво Ново­го міс­та. Тепер тут збу­­довано вже кі­лька квар­талів." А міс­це­знаходження редакції газети шахтарів “Гірник” було : шахта №3 “Вели­­ко­мос­тівська”.

Швид­ко з'явилися на карті місто Сос­нівка й селище Гірник. Постійно по­т­рібні були робочі руки - будівельни­ки і гірники, і для підготовки спеціаліс­тів відкрили гірничо-професійну шко­лу (у 1975 році наказом ВО "Укр­західву­гіл­­ля" утворився сучасний Червоно­град­ський учбово-курсовий комбінат), за невеликий проміжок часу тисячі робітників набули кваліфікації гірників та будівельників.У 1953-54 роках бу­дувалися три шах­ти, а з 1955 - по­ча­ло­ся споруд­жен­ня ще восьми.

    Ешелони з машинами, механіз­ма­ми, будматеріалами безпе­рервно йш­­ли на будмайданчики май­бут­ніх шахт залізничними  коліями утво­реного в 1954 році спочатку як транс­порт­­ний цех тресту "Західшахтобуд" Ван­­тажно-тран­спортного управління.

Першими постали копри збудованої за чотири роки шахти №2 "Великомос­тівська", де і було у історичний для шах­тарів Львівщини  день  27 грудня 1957 року видано на-гора перші тонни при­бузького вугілля. У 1958 році здано в експлуатацію шахту №1 "Великомос­тів­ська", наступного року - №3 "Велико­мос­тів­ську". У 1960 запрацювали №5 і №8 "Великомостівські",у 1961 - №4 "Ве-ликомостівська" та №1 "Черво­ноград­ська". У 1962 перше вугілля піш­ло на-го­ра з лав шахти №9 "Великомостів­ська", а у 1963 запра­цю­вала №6 "Ве­ли­комостівська".У 1971 році почали рух шківи на копрах другої "Червоно­град­­­сь­кої", а у 1978 була здана в роботу найпо­туж­ніша копальня №10 "Велико­мос­тів­ська".

За великий особистий внесок у роз­виток вугільної галузі та високі показ­ники у виробництві краю званням Ге­рой Соціалістичної Праці відзначено бригадирів про­хідників та вугле­ви­до­був­ників чор­ного "золота" Володимира Байду, Івана Чур­кіна, Володимира Грибуна, Михайла Са­піна, Володимира Борсука, Григорія Сироту, Степана Га­пона, Миколу Ки­рилова та Анатолія Акі-мова. А поруч з ни­­ми  трудилися  сотні інших  рядових пра­це­любів. У доброму здоров'ї щедро діли­ться спогадами ве­теран шахтар­ської праці, один з про­хідників "першої руки" 85-річний Василь Кудренко. Бри­га­дир прохідників-ство­ловиків будував та здавав стволи на шахтах "Межирі­чанській", "Лісовій", "За­річній", "Черво­но­градській", "Степовій". Пам'ятає все: як шукали по селах хлоп­ців на будівни­цтво, як на місці вбитих у землю кілків на його очах виростали промислові ком­плекси, завзяття сотень гірників у праці та гордість, коли після змі­ни йдеш по мо­лодому  місту і знаєш, що ти - шано­вана людина, а професія твоя - важ­ли­­ва і потрібна.

Йшли роки, і в трудовій біографії шах­тарської Галичини з'являлися все нові й нові імена. Прохідницька бригада Івана Іскренка з шахти №8 "Велико­мостівська" виконала змінну норму на 340 відсотків, а вуглевидобувники під керівництвом  Івана  Кухорця з шахти №2 "Великомостівська" видали на-гора за зміну 15,5 тонн понадпланового ву­гіл­ля на кожного члена бригади. Бри­гадири Микола Школяренко та Михайло Костін з шахти №3 "Великомостівська" встановили Всесоюзні рекорди з вугле­видобутку, завзято працювала бригада прохідників з восьмої "Велико­мос­тів­ської", яку очолював Степан Семенчук.

Звитяжною працею прославились бри­гади прохідників Миколи Кирилова з шахти №9 "Великомостівська" та вуг­левидобувників Івана Чуркіна з шахти №6 "Великомостівська". На  ре­кордні по­казники виходить бригада ро­біт­ників очисного  забою  Анатолія  Акі­мова  з шах­ти №8 "Великомостів­ська" і вис­тупає  ініціатором  руху "тисячників", а переможцем Всесоюзного рекорду швид­кісної  проходки  стала   бригада Сте­­­пана Загорського  з четвертої "Ве­ликомос­тівської".(Далі буде).

Лариса ГУМЕНЮК
Марія ЛУЦЕНКО