Вітаємо Вас на сайті газети "Гірник" ДП "Львіввугілля".
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2017 » Вересень » 5 » МУДРІСТЬ ПРОЖИТИХ ЛІТ
07:22
МУДРІСТЬ ПРОЖИТИХ ЛІТ

Праця на шахті для Миколи Григо­ро­вича ГНАТИШАКА стала справою йо-го життя, бо присвятив їй найкращі роки: юність із нестримними мріями, зрі­­­лі роки з мудрістю прожитих літ.

Гір­нича справа для нього була жит­тє­вим сти­мулом, заради якого хотілося вдосконалюватись, творити і за­лишити добрий слід, адже всім досте­мен­но ві­домо, що саме на робочому місці прохо­дить більшість життєвого шля­ху.

 Він  народився  на  Львівщині в селі Дро­гомишль Яворівського району. У 1946 році разом із мамою їх вислали на Сибір, де пройшло все його дитинство. На по­чатку 60-х років повернувся на рідні те­рени у Львів, тут мешкала його сестра. Маю­чи тільки атестат про закінчення се­редньої школи, молодий хлопець замис­лив­ся про здобуття освіти. Згадав свого товариша, який закінчив у Красноярську гірниче училище та із захватом розповідав про працю на копальні. І, коли тривав на­бір студентів у Львівський гірничий тех­нікум, Микола успішно склав екзамени та почав навчатися за спеціальністю "Підзем­на розробка корисних копалин". Згодом практика на шахті №1 "Великомостівська" на дільниці прохідницьких робіт, де на­чаль­ником був тоді Анатолій Максименко. Там отримав свій перший запис в трудовій книжці. Так і розпочався трудовий шахтар­ський шлях. По закінченні навчання у 1963 році влаштувався гірничим майстром на шахту №4 "Великомостівська" на дільницю ВіТБ, яку очолював Андрій Худченко, зго­дом перевівся на прохідницьку дільницю під керівництвом Петра Кондратенка, на якій бригадиром був Степан Загорський. До речі, бригада під керівницт­вом Степана Матвійовича у 1970 році вийшла на Все-союзний рекорд, проклав­ши за листопад місяць 536 погонних мет­рів гірничих ви­робок комбайном ПК-9Р.

Працюючи на шах­ті, Микола Григо­ро­вич не обмежився навчанням у технікумі й без відриву від виробництва продовжив здобувати вищу освіту у Дніпропет­ров­ському гірничому інституті, який успішно закінчив. Згодом очолив громадську органі­за­цію  шахти. Неодноразово бував в Угор­щині на шахті імені Лайоша Кошута у складі делегації ВО “Укрзахідвугілля”, де обмі­нювалися шахтарським досвідом та за­клю­чали угоду про трудові змагання між шахтами. Угорські шахтарі відповідно при­їжджали з візитом до галицьких шах­тарів.

У 1981 році  колишньому  директору шах­ти №4 "Великомостівська" Валерію Дюмину запропонували очолити ВО "Се­ве­­ровостокуголь" у Магадані, і він пок­ли-кав  зі собою Миколу Гнатишака, який де­кіль­ка місяців працював заступником тех-ніч­ного директора, а потім перейшов на­­чаль­ником зміни на одну із шахт Колими.

- Півроку в сибірській мерзлоті,- при­гадує Микола Григорович. - Здоров'я у ме-не погіршилось, я тужив за рідним краєм та родиною. Вирішив повернутися додому, де мене чекала дружина Світлана Васи­лівна (на  той  час  майстер лампової на шахті №2 "Червоноградська") та донька. Після повернення рік працював головним гірником у відділі техніки безпеки ВО "Укр­західвугілля", звідти  перейшов на  шахту №8 "Великомостівська" заступником го­лов­ного інженера, а згодом отримав по­саду заступника директора шахти з ви­роб-­ництва.

У 1984 році Миколу Григоровича при­значають головним інженером шахти №4 "Великомостівська". На час тимчасової відсутності тодішнього директора Віталія Чер­вякова йому, молодому керівникові, доводилося брати всю господарку на свої плечі, а це підземка та майже півторати­сячний колектив працівників.

- Коли я приступив до виконання обо­в'яз­ків директора шахти, - говорить колиш­ній головний інженер, - було в роботі чо­ти­ри лави і одна підготовлена. Гірничі ви­-роб­ки прохідники прокладали комбайном ПК-9Р, а гірничою виїмковою машиною 1ГШ-68 шахтарі видавали на-гора вугілля. Згодом працювало п'ять лав і сім нарізано штре­ками. Приємно було, коли у 1987 ро­ці  мене за­про­сили  в Міністерство вугіль­ної про­мис­ловості УРСР у Донецьк. Там­теш­ній очіл­­ь­ник хотів висловити подяку го­лов­но­му інженерові передової шахти Львів­щини, на якій протягом 1984 - 88 років річний  вуглевидобуток сягав 1 млн 080 тис. тонн, а підземні скороходи проходили 6-7 тисяч метрів гірничих виробок на рік. В різні ро­ки на шахті працювали начальник ДПР Василь Скирта, начальники вуг­ле­видо­бувних дільниць Володимир Кобиль­ський, Олег Ковтюк та Євген Уланов, мій одно­груп­ник і друг, який обіймав посаду нача­льника дільниці ВіТБ - Дмитро Ми­галь, брига­дир вуглевидобувників Ми­кола Шко­ляренко. Саме з ними дово­ди­лось пе­режи­вати і злети, і падіння шахти.

У 1989 році Микола Григорович пере­йшов на посаду гірничого диспетчера, а з 1992 по 2003 рік очолював штаб цивіль­ної оборони четвертої "Великомостівсь­кої". Звичайно, важко було розлучатися з роботою, якою жив усі ці роки, однак при­­йшов час заслуженого відпочинку. За­раз шахтар-ветеран продовжує підтри­мувати дружні відносини із директором шахти тепер вже "Відродження" Павлом Овчінніковим, начальником відділу кадрів, яку пам'ятає з того часу, як приймав її на ро­­боту, Лесею Підковою, з Героєм України Сергієм Руденком та з багатьма іншими, з ким доводилось працювати у вугільних забоях. Згадує  роки роботи під керівницт­вом генерального директора ВО "Укрзахід­ву­гілля" Анатолія Кізуба, директорів шахти Бориса  Скіпіна та  Валерія  Дюмина. І на ко­пальні не забувають про свого ветерана і всіляко йому сприяють. Торік Микола Гри-горович  відпочив, оздоровився, відно­­вив сили на шахтній базі від­починку "Сві­тязь", що на Шацьких озерах Волині.

Однак життя триває, і шахтар-ветеран із задоволенням працює на заміській при-садибній ділянці, тішиться трійкою ону­ків Дмит­ром, Валерією та Дариною. Син Ва­дим - біз­несмен, а донька Інна працює на ПрАТ "ВАТ "Калина" в міжнародному від­ділі. Іноді  роки  роботи  у підземці даються взна­ки, проте Микола Григорович не втра­чає оп­тимізму і додає: якби не здо­ров'я, то хоч зараз спустився б у вугільний забій…

Лариса ГУМЕНЮК

Ігор ЙОСИПІВ

 

На фото:  головний  інженер  шахти “Відродження” Микола Гнатишак,1985 рік.

: | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0
Зробити безкоштовний сайт з uCoz