- Якби ж кожен так завзято міг працювати, як він! - відгукуються на шахті "Червоноградська" про брига­­д­ира дільниці підготовчих ро­біт №1 Віктора ГАРКАВОГО.

 Дос­відченого  гірника  поважа­ють як професіонала  гірничої спра­ви і ша­­­нують  за  добрі люд­ські якос­ті: завжди у гарному наст­рої, у роботі вимогливий до себе та справед­ли­вий до інших.

Вперше на копальню він при­й­шов молодим хлопцем у далекому 1989 році, приїхав з  Дніпропетров­щини, звід­ки родом, на заклик стар­шого брата Во­лодимира, який тоді вже очолював на шахті прохідницьку бри­гаду.

- Подався сюди, як раніше ка­зали, "за довгим карбованцем", але при­жився, і мій дім вже  тут, - говорить шах­тар. - Спо­чатку був прохідником, а вже кі­лька років як машиніст гір­ничих виїм­кових машин, по-простому "комбайнер", прок­ладаю на КСП-22 під­земні стежи­ни. Ко­леги обрали бри­г­а­диром. Я ще зі ста­­рого покоління гір­ників, а зараз на д­іль­ниці пе­ре­важно молодь. Вчу їх працю­вати, як колись вчили мене - виклада­тися на­повну, вникати у все, адже зайвих на­вичок у шахті не буває.

Добре, розмірковує Віктор Григо­ро­вич, що  і директор  Вадим  Крась, і на­чальник ДПР-1 Віталій Маїк про­йшли, як-то кажуть, усі кар'єрні щаблі й з розу­мін­ням ставляться до людей. За­раз на проходці - стара, зношена тех­­­­ніка, яку ремонтують у мехцеху, то­му бувають й простої у роботі. Люд­сь­кий ресурс - міцний, а от технічний вичерпується…

Бригадир певен, що один у полі не воїн, у прохідницькому забої не­без­пека завжди чатує поруч, і життя кож­ного без­посередньо залежить від надійного плеча товариша. Звідси, на­­певне, і ус­лавлена шахтарська друж­ба на все жит­тя. За двадцять років у шахті Віктор Гар­кавий сповна пізнав ціну перемоги над підземною стихією і напередодні Дня шахтаря традицій­но бажає побра­тимам по вугільним за­боям міцної по­крів­лі та м'якого ву­гілля.

Марія ЛУЦЕНКО