Так вважає електрослюсар підзем­ний дільниці з ремонту вибійного облад-­нання   шахти  "Межирічанська" Сергій КАЛАШНИК.

Він  закінчив Санкт-Петербурзький гір­ничий   університет, факультет підземної роз­робки  родовищ корисних копалин, там про­йшов  і військову  підготовку, отримав­ши  звання офіцера  в  запасі - старшого лей­­тенанта. У  серпні  2014 року йому, як й  іншим нашим  співвітчизникам, довелося йти захищати нашу країну від ворога.

- Того  дня  їхав на роботу і  мені зателе­фо­нувала дружина, сказала, що при­несли повістку з військкомату, - роз­по­ві­дає Сергій Васильович. - На шахті я по­­ві­домив свого начальника  Володимира  Тро­цька і поїхав у Сокальсько-Червоно­град­ський  ОРВК. І гадки не було, що буду уникати служби, вважаю, що захи­щати  свою землю - це  обов'язок кожного чоло­віка. Ос­кі­ль­ки я офіцер запасу, то мене за­ли­шили на Яворівському полігоні коман­ди­ром  взводу  відділення проти­по­віт­ряної обо­рони навчати  військової дис­цип­ліни при­зовників та добровольців. Сюди на полігон привозили мобілізованих хлопців з  усієї  України від  Заходу до Схо­ду, а  також на перепідготовку тих, хто вже пізнав запах паленої землі. У відді­лен­ні  перебува­ло  від 18 до 30 чоловік. Вони проходили п'ятнадцятиденні нав­чан­ня з медичної під­готовки, вчилися по­води­тися зі зброєю, стрі­ляли, щоб закріпити здо­буті на­вички. Проводив інст­рукторські за­няття по мінно-вибухових пристроях та розвіду­ва­льну під­­готовку - маскування осо­бового складу, техні­ки та правила при­хованого пересу­вання, нама­гався донести до цих вій­сько­вос­луж­бовців необхідні знан­ня, які потім їм згодя­ться там у донецьких степах. Потріб­но було бути ще й хорошим психо­логом.

- Мені було приємно, - продовжував Сергій Калашник, - що усі мої курсанти на­да­валися до навчання, сумлінно та дисципліновано ставилися до своїх обо­в'язків, не ділилися на західняка чи східняка, мов­ний бар'єр не ставав їм на пере­шкоді і всі, кого я навчав за рік моєї служби, повер­талися із боїв живими.

Офіцер  пригадує, що, коли він разом із своїми військовими прибув в місто Дніп­ро, щоб далі рухатися до місця дис­локації на  Донеччину та Луганщину, до  них під­ходи­ли  пересічні  громадяни зі словами вдя­ч­ності. Казали, що наші  воїни для них Герої. Відчував підтримку і з рідних теренів, зо­крема, теле­фо­нували працівники діль­ниці. Вони на­дали Сергію Калашнику теп­лий зимовий одяг, якого йому тоді бра­ку­вало. Підтримували добрим словом друзі та колеги.

Демобілізувавшись наприкінці серпня 2015 року, вже капітан Сергій Калашник по­вернувся до своєї звичної гірничої спра­ви на  шахту. Продовжує  спілкуватися з ти­ми, з ким нещодавно ділив бліндаж, офі­цер­ським складом, допомагає во­лонтерам, які допомагали свого часу йому.

Ігор ЙОСИПІВ