Героїня нашої публікації надзвичайно любить свою роботу. Про ви­конання обов'язків розповідає захоплено та ці­ка­во. Говорить, що її колеги теж добросо­вісно працюють.Тому й атмосфера в ко-лективі добро­зичлива.

Мова йде про оператора авто­ма­тич­­ного газового захисту дільниці вен­тиляції, техніки безпеки і профі­лак­тич­них робіт шахти "Велико­­мос­тів­ська" Наталію ГЕРДУ.

- Відверто кажучи, - розпочала роз­мо­ву Наталія Дмитрівна, - я й не гадала, що пов'яжу своє життя з шахтою. Мріяла бути лікарем. По закінченні восьмого класу середньої загальноос­вітньої школи, посту­пила на навчання у Ковельське медичне училище. Однак не склалося… Згодом от­­римала професію пекаря-кондитера і пра­цювала в їдальні червоноградської пан­­чішної фабрики.

Перейти на "Великомостівську" Ната­лії порадила свекруха, яка на той час обій­ма­ла посаду начальника розрахункового сектору, та й чоловік працював гірничим майстром у підземних виробках. Здава­лося, що сам Бог велів в її особі ще раз нагадати про родину Гердів.

- Оператором АГЗ я стала не одразу, - згадує працівниця, - 16 квітня 1979 року влаштувалась на шахту лампівницею, пра­­цювала у табельній. А на дільницю ВіТБ перевелась тимчасово, на час дек­ретної відпустки однієї з робітниць. Ста­лося так, що залишилась тут назавжди. Шахті не зра­дила, хоча були розмови і про закриття, і про приватизацію підпри­ємства.

Робота операторів АГЗ відповідальна. Завданням працівників є обслуговування апаратури автоматичного контролю вмісту метану в гірничих виробках, спостерігання за режимом провітрювання тупикових ви­робок. Обов'язково потрібно  перевіряти справ­ність сигнальних і пускових пристроїв об'єктів, що контролюються. І, звісно, пе­ріо­дично вести записи в журналі показань реєструючих приладів та реєструвати ін­формацію від гірничих майстрів та марш­рутних електрослюсарів підземних. А ще повідомляти відповідним керівникам про порушення або зміни нормального режиму провітрювання, перевищення концентрації метану в місцях встановлення датчиків вище допустимих норм, або про не­полад­ки, що виникли. На щастя, такі ситуації бу­вають вкрай рідко.

І все ж важливо бути уважним, адже на кону - безпека людей та безперебійна робота всього вугільного підприємства. А звідси виходить, що вугілля, яке видобули шахтарі без всяких форс-мажорів і яке потрібне державі, вчасно потрапить на ТЕС та в домівки українців. І всім буде комфортно, тепло та затишно.

Наталія Дмитрівна трудилася настіль­ки старанно, що через проміжок часу (й сама того не помітила) стала наставницею молодих працівниць, які приходили на ді­льницю. Тонкощам професії навчила Ок­сану Орищин, Галину Неруш, Оксану Гор­бань та Ольгу Яшину. Колеги по роботі від­гукуються про неї як про працелюбну, не­байдужу та щиру людину і намагаються працювати так, як це робить їхня старша колега. А поза роботою вона - душа ком­панії та справжня чарівниця, яка вміє організувати найтепліші та чудові події.

- Я завжди з повагою ставлюся до тих людей, - продовжує Наталія Герда, - котрі знайшли себе у професії, облаштували до­мівку, виростили дітей. А зараз і я щас­лива тим, що маю улюблену професію, що безперервно, майже 40 років, працюю саме на "Великомостівській". Підприєм­ство найстаріше у ДП "Львіввугілля", стіль­ки поколінь змінилося за ці роки. Якось так повелося, що увесь колектив добро­зич­­­ливий, кожен готовий прийти на допо­могу. Начальник ВіТБ ПР Матвій Момот дос­теменно знає  всі  принципи  роботи, бли­­зько 10 років керує електрослюсарями підземними механік дільниці Андрій Ми­халюк.

Наталія  Дмитрівна  на  роботу йде із за­доволенням, відчуває себе частинкою великого підприємства, яке незабаром від­­значатиме  ювілей - 60-річчя з дня здачі в експлуатацію. Саме тут, впевнена пра­ців­­ни­ця, вона приносить користь.

Кожній людині відведений відповідний трудовий шлях. Наталія Дмитрівна гово­рить, що жахливо не хочеться розлучатися з шахтою, якій віддала все своє життя, залишати тих, хто поруч з нею працює. Ли­ше з часом збагнула цінність життя та його сенс. У молоді роки більше віддавала се­бе роботі та сім'ї. Разом з чоловіком ви­ростили двійко дітей - сина Віталія та до­ньку Вікторію, вже  онуки (а їх п'ятеро - дівчатка Таїсія, Софія і Соломія та хлопці Данило і Яків) підросли, які є великою роз­радою для неї. Дуже сумує за чоловіком Олегом, якого раптово не стало 17 років тому…

І все ж саме зараз з'явився час для себе - під наглядом професійних тренерів уже не один рік поспіль займається фітне­сом у червоноградському спорткомплексі "Олімп", не відстає у досягненнях від мо­лодших за себе. Це дає їй здоров'я та душевний комфорт. А ще підгодовує ву­личних та покинутих чотирилапих. Обійстя цієї жінки сумлінно охороняють дві вдячні за порятунок собаки - Грета і Умка.

- Я  не  дозволяю собі дратуватись і піддаватись сумному настрою, - говорить Наталія, - бо  мої  дорослі діти, онуки та всі, хто мене оточує, люблять свою маму, ба­бусю та колегу веселою та енергійною.

Наталія Дмитрівна впевнена, що не варто  засмучуватися  через  перегорнуті сторінки життя - треба стежити за своїм зовнішнім виглядом, не перевтом­люва­тись і, зрештою, з радістю зустрічати день наступний, і тих, хто їй  дорогий.

- Просто я подумала, - говорить моя співбесідниця, - треба змиритися зі своїми ро­ками, не гнатися за тим, що минуло. То­му спокійно дивлюся в дзеркало й пере­коную себе: "Це - я". І благословляю кожну мить життя…

                Лариса ГУМЕНЮК

На фото: оператор АГЗ Наталія Герда доповідає диспетчеру Юрію Краснянському про рівень газу метану у гірничих виробках.