Кажуть: шахта починається з кліті.

- Ні,- категорично заперечує голова проф­кому "Межирічанської" Сергій Ткач, - з людини, з шах­таря. З такого, як Андрій ЛЕНЬ, повного кавалера знаку "Шахтарська слава".

Так, з легкої руки Сергія Петровича познайо­мився із 44-річним машиністом гірничо-виймаль­ної машини дільниці про­хід­ницьких робіт Андрієм Ленем. Він, як на мене, мало нагадує "ру­баху-хлопця" з ві­домого фільму, що йде напролом підземній стихії, про­кладаючи шлях до вугілля. Та  Лень і не претендує на кіногероя.

- Зате наш Андрій,- розповідає на­чальник ДПР Михайло Питель,- класний прохідник. Надійний і в  роботі,  і в житті. Зав­жди готовий під­ставити своє плече.

Андрій Лень із се­лянського роду, із Яво­рівщини. Хто народився в селі, знає: там ледачих не люблять, тим більше таких, що шукають легкого хліба. Цю іс­тину він зрозумів ще в ди­тинстві. І тепер любить пов­торювати батькові сло­ва: "Працюй, синку, там де важче. А де важко - росте чоловік".

До армії Андрій навчався в Угнівсько­му проф­техучилищі, де здобув професію трак­ториста-екска­ваторника. Коли змінив солдатську форму на цивіль­ний костюм, мріяв змінити  і сільську прописку. Його земляки - брати Корені, Богдан, Михайло та Андрій, які вже пра­цювали прохідниками в Червонограді, загітували на шахту.

Тепер, на відстані часу, Лень не шко­дує, що так повернулася доля. Адже впев­нений, що знайшов себе в проходці. Шах­тарським шляхом пішли і брати-Юрій та Микола.

Щодо Андрія, то в його трудовій книжці лише два записи: шахти "Степова" і "Ме­жирічанська". З копрами "десятої" порід­нився відразу після три­місячного навчання в Червоноградському ПТУ №55, де здобув фах прохідника-кріпильника.

Це тепер Леня не здивуєш примхами і сюрп­ризами надр, не злякаєш будь-якою роботою в під­земці, а тоді було все. Та у круго­верті трудових буднів зростав профе­сійний рівень молодого гірника в

бри­гаді прохідників Андрія Селукова.

Збігали дні, як люди, несхожі між собою. У шахту Андрій завжди спускався в під­несеному настрої. Робота сповна заволоділа ним, але хо­ті­ло­ся більшого: пра­цювати на прохідницькому комбайні.

І таки його мрія збулася, але уже на шахті "Ме­жирічанська". Тепер Андрій по­спішав на зміну з бра­тами Коренями. Здаєть­ся, це було вчора, а вже ми­ну­ло майже двадцять років, як шахта "Межи­рі­чанська" стала для нього рідною. Він згадує труд­но­щі, дні, що залишилися най­більш пам’ятними. Та під час розмови найчастіше повторював: "Хоч робота в про­ходці - не мед, але вона мені в радість".

Андрій Лень не полишив шахту навіть у важ­кі дев’яності роки, тоді гірники При­бужжя масово від’їжд­жали на заро­бітки. Залишився вірним "межирічанці", коли тут трапилась біда - пожежа. Брав участь у її ліквідації.

Сьогодні на шахті інша ситуація. Пози­тив­ні змі­ни відбуваються і на підготовці очисного фронту робіт. Дільниця, яку очо­лює Михайло Питель, де працює комбай­нером Андрій Лень - одна з кращих в басейні. У 2012 році підземні ско­роходи проклали 3100 погонних метрів гірни­чих виробок, а уже в 2013-4004 п.м. У нинішньому готові перевершити й цей рубіж.

- Дивуюся я вам, хлопці,- сказав якось старий прохідник,- звідки стільки сил? Комбайн ГПКС -і той старенький.

Кажу про це Андрію.

- У нас дружний і сильний колектив,- відповів про­хідник.

А бригадир Сергій Клюйко додав:

- Підземній стихії ми протиставляємо все своє вміння, проходячи 187 конвеєр­ний штрек. А приклад

в роботі демонструє саме Андрій Лень.

Для нього немає секретів в гірничій справі. Він не­­замінний в ремонтній зміні. Клас­но працює на про­хідницькому ком­байні. Сам же Лень стверджує, що майст­­ро­витих гірників на дільниці чимало. На­прик­лад, Андрій Васечко, Віталій Шев­чук, Сергій Сухий, Володимир Тарас, Андрій Гузовський, Михайло Мель­ничук, Василь Возняк...

…Наряд закінчився, ремонтна зміна ви­рушила до лампової. Серед них і Андрій Лень, повний кавалер знаку "Шахтарська слава", для якого усі трудові будні і життєві помисли тісно по­в’язані з шахтою "Межи­рі­чанська". Тому запитання: "Із чого почи­нає­ться шах­та?", зрозу­міло, є недоречним.

Володимир ЗІНЧЕНКО