“Я б не могла на світі жити, якби не розквітали квіти, а ще – без світла і тепла, яке мені дарують діти…”

Понад півстоліття свого життя Ган­на Олександрівна присвятила дітям. Довгий час сіяла розумне, добре і вічне соснівським учням, викладаючи україн­ську мову і літературу в школі. Й доте­пер не полишає спілкування з дітьми – гурток народної творчості, керівником якого вона є, школярі не уявляють без її любові, ласки і поваги у Будинку учнів­ської творчості шахтарської Соснівки. У збірці “Намистинки” (це вже друга за рахунком) жменьку віршиків кри­латих подарува­ла поетеса дітлахам, щоб ці поетичні рядки, у свою чергу, дарували малечі веселий настрій та радість життя.

Улюблена соснівськими школярами поетеса своїми вір­шами допомагає дітям зрозуміти, що все-все, що відбуваєть­ся в світі, залежить від кожного з нас. А найбільше від нас за­­лежить на­ше майбутнє. Ганна Олександрівна віршованими ряд­ками  прищеплює  лю­бов  до природи, шану і повагу до ба­ть­­­ків та родини, роз’яснює  як треба люби­ти і поважати нашу українську мову, зем­лю рідну, милу, бути патріотом Ук­­раїни.

“Відчуй кожну ти росинку, трави ніжну стебелинку. І кохай все це, кохай, бо це є твій рідний край”, – говориться у вірші “Розмова з портретом Т.Шев­ченка”.

До  цього  додам,  що  син  Ганни Олек­­сандрівни Сергій у ми­нулому шах­тар. Працював на шахті “Відродження” ДП “Львіввугілля”. Нелегку роботу на глибині 500 метрів поєдну­вав з твор­чістю. Й досі пише вірші, на які кладе музику. Його виконання пісень під гітару знають ті, хто небайдужий до мистецт­ва. Мелодійні акорди поклав не на один мамин твір. Гадаю, що й дитячі вірші Ганни Олександрівни з цієї збірки знай­дуть свою мелодію під руками талано­витого сина. Од­нак, це вже історія іншої людини.

Лариса ГУМЕНЮК

На фото: (у центрі)  Ганна  Вино­град­ська  під час презентації книги.