Народився Володимир Грибун у довоєнні роки в селі, на синьоокій Волині. Кожній людині дано вибирати свою долю. Шахтарський шлях призначив собі сільський хлопчина. Так тоді вчинила більшість його ровесників. Львівсько-Волинський вугільний басейн тільки-но почав розправляти плечі. Робота нова, а головне давала достаток.
   У трудовій книжці Володимира Грибуна перші записи: прохідник тресту "Західшахтобуд", шахта №3 "Нововолинська", а після гірник очисного забою п'ятої "Великомостівської". А з 1963 по 1994 рік на шахті №6 "Великомостівська". Тут сповна проявив себе в роботі.
   То був час утвердження молодого гірника. Та ще яскравіше проявилися професійні та організаторські здібності Володимира Грибуна, коли йому у 1966 році доручили керувати бригадою. Перейшовши в нову лаву й успішно впоравшись з демонтажем та монтажем комплексу, бригада почала щомісячно видобувати 19-20 тисяч тонн палива. За рік було видано на-гора понад 200 тисяч тонн вугілля. З кожним роком видобувачі "чорного золота” нарощували темпи вуглевидобутку. Бригада поставила перед собою завдання - досягти високих показників у праці, піднявши навантаження на лаву до тисячі і більше тонн на добу. У 1972 році сереньодобове наванта¬ження на лаву склало 1052 тонни.

   Цей колектив став взірцем товариських взаємостосунків, справжнього шахтарського братства, а у такій атмосфері - найскладніші завдання під силу. На початку липня 1973 року шахти басейну облетіла радісна звістка: комплексна бригада робітників очисного забою Володимира Грибуна за добу видобула 3098 тонн палива! Відтоді нові трудові перемоги: бригада першою на Львівщині протягом року перевершує півмільйонний рубіж з вуглевидобутку.
   Надихаючим прикладом в роботі для гірників завжди був бригадир, який протягом багатьох років шахтарської праці служив зразком чесного, сумлінного виконання професійних обов'язків. Бригада Володимира Грибуна ніколи не зупинялася на досягнутому, завжди прагнула дати продукції більше, вищої якості і з найменшими трудовитратами, встановлювала рекорди з вуглевидобутку, була своєрідним полігоном для випробування і досягнення нормативних навантажень на нову гірничовиймальну техніку.
   Звичайно, доля Володимира Мефодійовича Грибуна, як і кожного, хто носить шахтарську каску, була нелегкою, але щасливою. Шахтарській праці він віддав понад сорок років свого життя. Важкій праці до сьомого поту, а це і освоєння нової техніки, і вирішення складних гірничих завдань, і сотні тисяч тонн вугілля, що підняті на-гора. Він заслужено і з гордістю з 1981 року носить високе звання Героя Соціалістичної Праці. Попри свій поважний вік шахтар-ветеран залишається мужнім, гідним поваги, насамперед у молодого покоління гірників Львівщини, своєї великої родини.
   Знатний бригадир давно на заслуженому відпочинку, але й досі підтримує зв'язки з рідною шахтою, своїми, як він каже, хлопцями-шахтарями.
   1 січня Володимиру Мефодійовичу Грибуну виповнилося 80 років! Це направду оптимістичний вік. А тому, що за ним його чесна, сумлінна, багатолітня праця в шахті, а тепер на землі, у волинському селі.
   В ювілейний день у шахтаря-ветерана було багато приємних клопотів. Вітали рідні, сусіди, побратими по нелегкій гірничій справі, з рідної шахти, ДП "Львіввугілля". Це були щасливі хвилини для людини, котра шанує копри і поважає мозолі на чоловічих руках.
   Хочеться вірити і сподіватися, що зірка Героя Соцпраці Володимира Мефодійовича Грибуна ще довго буде світитися для нинішнього і майбутнього поколінь шахтарів, надихаючи їх на нові трудові звершення в ім'я нашої України.
   Многая літ Вам, Володимире Мефодійовичу, щасливого та активного довголіття Вам і Вашій дружині Зої Кузьмівні, з якою звела Вас шахтарська доля.