Хіба можна уявити Україну без щемливої народної пісні, сорочки-вишиванки, вишитого рушника (а деякі з них сім метрів завдовжки)?.. Недарма кажуть: «Народився у сорочці»; переносне значення – щасливий. А воно й справді так. Все починається зі сорочки, з полотна - крижми, яке дарують хресні батьки немовляті , а потім з цього ж полотна шиють сорочинку і прикрашають вишивкою. У вишитих сорочках ховали, опускали труну  на вишитих рушниках.

Тож відкриття виставки «Мене забудеш, то себе погубиш», яке відбулося на саме свято Благовіщеня (7 квітня) у Червоноградській філії Львівського музею історії релігії, зібрало багато  шанувальників народного мистецтва.

Усі експонати (120 вишивок) – з приватної колекції викладача Львівської національної академії мистецтва Олександра Опрія. Гостя представила завідувач філією Галина Гриник.

Олександр Опарій родом з Роменщини (Сумська область), закінчив Миргородський технікум художньої  кераміки,згодом продовжував здобуття освіти.  Та  найбільше в нього експонатів саме з цих регіонів, хоча є й зразки шедеврів народного мистецтва з Покуття, Закарпаття та інших етнографічних територій України. Вони датуються кінцем XIX – початком  XX століття. Першу сорочку для своєї колекції придбав у 1995 році. Тепер у нього зберігається  понад 500  рушників, сорочок, запасок, хусток, фартухів, навіть цілі строї (передусім – жіночі, бо саме дівчата найбільше любили «похизуватися» вишиванкою).

До яких тільки технологій не вдавався наш народ при оздобленні одягу – лиштва, подвійний вистіг, штапівка, вирізування, мережа, хрестикова вишивка…  Інколи це все поєднувалося на одній сорочині. А матеріал – лляне полотно, найприродніше, чи, як кажуть тепер, найекологічніше.. . Про це багато розповідав гість.

…Переглядаю експонати. Особливо зачарували мене сорочки з Полтавщини. Відразу згадав Миколу Гоголя. А  може такі сорочки одягали коваль Вакула з «Вечорів на хуторі біля Диканьки»  й вередлива та хвалькувата  Оксана, що забагала черевичків, як у самої цариці?.. Хто знає, хто знає…

Під час презентації схвальні відгуки на адресу Олександра Опарія як митця й колекціонера-ентузіаста прозвучали з уст о. Івана Біловуса (Собор Св. Володимира Великого, УПЦ-КП), голови  Товариства «Прозерок» Юлії Бурко, бібліотечного працівника Руслани Федюк, поетеси Віри Олеш. Українські пісні дарували присутнім викладачі Червоноградської школи мистецтв Оксана Біланик (вокал) та Марія Василишин (фортепіано).

Завітайте на виставку! Ці експонати – обереги нашої пам’яті!

                                                                                      Тарас ЛЕХМАН