Батько Сергія Віктор Олексійович За­во­ротній народився у 1933 році в м. Бійськ Алтайського краю в родині ет­нічних українців родом з Полтав­щини, які наприкінці 40-х рр. ХХ ст. повер­нулись на Україну та оселились побли­зу Білої Церкви. Юнак закінчив Київське ремісницьке училище і  пішов в армію. Служити довелося на Донбасі, в м. Но­во­шахтинськ. Після демобілізації Віктор Олексійович там і залишився, працював у геолого­розвідці, на кількох шахтах. Са­­ме на шахті познайомився з Вірою Тро­хи­мів­ною, закохався та одружився. У 1962 році молода сім'я Заворотніх приї­хала на Львівщину, де саме у розпалі було будівництво шахти №6 "Великомостівська". Віра Трохимівна відразу ж влаш­ту­ва­лась у шахтобудівельний трест. З Донбасу Заворотній-старший приїхав вже  маючи профзахворювання - силікоз, тому знайти роботу у забоях галицьких шахт було важко.

- Віра відразу знайшла роботу на будівництві шахти,- згадує Віктор Олек­сійович, - а згодом і пропрацювала на шостій "Великомостівській" машиністом скреперної лебідки 30 років. Я ж лише у 1966 році зміг влаштуватися розда­валь­ником вибухових матеріалів, а згодом став майстром-підривником.  Народилися діти - у 1963-му Сергій, через 11 років Олена. Наша сім'я спо­чат­ку отримала двокімнатну квартиру в Соснівці. З шахти звільнився у 1995. І досі що­д­ня на роботі - працюю елек­триком у гур­тожитку збага­чуваль­ної фаб­рики.

- Коли я закінчив у 80-му році школу, відразу ж став працювати учнем тока­ря на шостій шахті, - розповідає Сер­гій Заворотній. - А як тільки минуло вісімнадцять, спустився у забій. Поставив собі за мету стати комбайнером, заробляти  пристойні  гроші.  На  свою пер­шу зарплату купив мотоцикл. Я сер­йоз­но займався мотокросом, їздив на обласні змагання. Моя сестра Олена та швагро Едуард теж захоплювалися їздою на "залізних конях".  Олена, до ре­чі,  11 років пропрацювала на шостій шах­ті в будцеху та на техкомплексі, а ни­ні  -  машиніст насосних установок на збагачувальній фабриці ПАТ "Львів­ська вугільна компанія". Її сини Юрій та Едуард теж зай­маю­ться мотоспор­том. Едуард  Петров  - дворазовий чем­піон України серед юніорів.

- Учень ГОЗа, служба в армії, ГОЗ, комбайнер, помічник начальника діль­ниці ВіТБ, помічник начальника дільниці шахтного транспорту - такі записи у моїй трудовій книжці того часу, - продов­жує Сергій Заворотній. - Розпочинав у бригаді Героя Соцпраці Володимира Грибуна на четвертій видобувній діль­ниці, потім на зміну йому прийшов Ми­хайло Владика. Серед перших нас­тав­ни­ків згадую  ГОЗа Володимира Шер­сто­бітова, ланкового Геннадія Шакова. Зго­дом  перейшов на шосту дільницю, де начальником був Равіль Гафіулін. У 1985-му за скеруванням шахти  всту­пив у московський вуз на заочне від­ді­лення і у 1991-му став дипломова­ним гір­ничим інженером. 80-ті  роки були не­простими для шостої "Велико­мо­с­тів­ської". Надмірне обводнення уск­лад­нювало ведення гір­ничих робіт. З ча­сом невиконання плану  стало  звич­ним. Страй­­ком на шах­ті утво­рився, коли гір­ни­кам не дали мила  у баню. Звичай­но, було багато інш­их причин, але чо­­му­­сь за­пам'яталося саме це. Страй­­ки, мітинги, гриміли касками на площі…

У 1994-му Сергій Заворотній звіль­нив­ся з шахти. Плану не виконували, зарплата була до смішного  маленька, а надія отримати житло стала примар­ною. Молода сім'я з двома дітьми змушена була винаймати квартири.

- Я з 1992 року і  досі  перший на ша­х­ті у черзі на отримання житла,  - іро­нічно усміхається Сергій Вікторович.-А тоді звільнився і, як і тисячі наших гірників, поїхав заробляти на московські будови. Заробив таки на квар­тиру.

На шосту  "Великомостівську", що вже стала "Лісовою", Сергій Заворотній повер­нувся у 2005-му гірничим майст­ром вуглевидобувної дільниці. Згодом полишив шахту. Здавалося, шахтарські будні залишилися назавжди у мину­лому. Та не так сталося, як гада­лося. З 2010 року і по сьогодні Сергій Заво­рот­­ній очолює відділ маркетингу, збуту та матеріально-технічного поста­чання шахти "Лісова". Його дружина Любов Гнатівна працює на "Лісовій" з 1987 ро­ку, спочат­ку майстром техкомплексу, потім майстром відділу технічного конт­ро­лю, який нині очолює. Дочка Юлія - медсестра у шахтному мед­пунк­ті  вже 11 років. Син Євген працює  програ­містом у Ль­вові.

- У нас звичайна  родина - усі працюємо тільки на одній шахті,-  під­суму­­вав Сергій Вікторович.

   Марія ЛУЦЕНКО

На фото: (зверху) Віра Трохи­мівна Заво­рот­ня (друга зліва) на будів­ництві шахти № 6 "Вели­ко­мос­тів­ська", 60 рр. ХХ ст.;

(знизу) Вік­тор Олек­сійо­вич та Сергій Заво­рот­ні (зліва направо) на шахтарсь­кому мі­тин­гу, 1989рік.

Фото з архіву сім’ї Заворотніх