Головна » Статті » Мої статті |
У ламповій шахти "Межирічанська" панує тепла сімейна атмосфера. Усі лампівниці у доброму настрої та про свою роботу розповідають з усмішками. - А по-інакшому й бути не може, - говорить бригадир Надія Тхір. - По-перше, ми останніми проводжаємо гірників на зміну та першими зустрічаємо їх після виїзду на-гора, тому просто не маємо права бути похмурими. По-друге, практично в усіх нас на шахті працювали або працюють брати, чоловіки та сини. Мій чоловік Володимир зараз на пенсії, має 32 роки шахтарського стажу, а син Володимир працює у мехцеху. Дві наші Галини - Гавалко та Вельган - двоюрідні сестри. Рідний брат Галини Гавалко Ігор одружений з Марією Бусько. Він багато років був машиністом гірничих виймальних машин, а тепер його естафету продовжує їхній син Сергій. У Ольги Кузьми День шахтаря - свято сімейне: чоловік Михайло, син Володимир та невістка Зоряна теж працюють на "Межирічанській". Тому ця шахта для усіх нас - рідна. На фото: дружна зміна в ламповій шахти "Межирічанська" - Галина Гавалко, Галина Вельган, Ольга Крушельницька, Надія Тхір, Ольга Кузьма та Марія Бусько (зліва направо).
Працівниці дільниці техкомплексу шахти
"Відродження" впевнені: хоча робота у них не з легких, але працюється
у дружному колективі добре. - Колектив у нас переважно жіночий, за роки спільної роботи стали як одна родина - ділимося радощами і бідами, підтримуємо одна одну. Я прийшла працювати на техкомплекс, - розповідає вантажниця Людмила Ройко, - бо так склалося життя. Звичайно, мені, як і усім жінкам, хотілося б роботи інакшої, в теплі та чистоті. Але хтось має працювати і тут. У мене троє дітей, яких треба виростити, вивчити, а край наш шахтарський, тому особливого вибору - куди йти працювати, немає. Наша робота важка, одноманітна, оплачується не дуже, тому чоловіки йти на породовиборку не прагнуть. Напередодні жіночого свята нас, як і зазвичай, вітатимуть на шахті, бажатимуть багато доброго. А самі собі ми бажаємо насамперед здоров’я. Знаєте, от про шахтарів у лаві так гарно говорять - на передовій вугільного фронту. Породовиборка, то, напевне, тил, але ціну чорного золота ми знаємо як ніхто. На фото: (зліва направо) працівниці техкомплексу Тетяна Коновалець, Олена Пенцак, Надія Тиванюк, Марія Осінська, Ірина Малко,Людмила Ройко, Ірина Остапів та бригадир зміни Ольга Гаврилюк.
Мирослава Кафтан переконана: коли людина з радістю йде на роботу - вона щаслива. Ці слова повністю стосуються і її - голови первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України шахти "Лісова". Ось уже майже рік, як пані Мирослава на такій відповідальній посаді. А взагалі, у неї 30 років трудового стажу, 15 із них - підземного. Лідер шахткому завжди серед шахтарів, переймається їхніми проблемами, сприяє у їх вирішенні. А для цього миловидна, енергійна жінка не шкодує ні сил, ні часу, ні знань. За свій неспокійний характер Мирослава Кафтан заслужила авторитет, слова подяки від спілчан, а в день 8 Березня букет весняних квітів від шахтарів. На фото: Мирослава Кафтан - єдина жінка серед голів профкомів шахт ДП "Львіввугілля".
Ірина Сало (на фото) перша жінка, яка в Україні очолила службу охорони праці на шахті. Це надзвичайно відповідальна ділянка роботи. І тепер, коли говорять, що це не жіноча справа, цілком справедливо заперечує - жінкам все під силу. Понад десять років поспіль Ірина Степанівна стежить за умовами праці на підприємстві, обходить цехи і дільниці, спускається у вугільні забої. "Червоноградська" - її друга домівка, адже тут друзі та колеги, з якими долає труднощі, якщо вони виникають. Однак не одним виробництвом живе заступник директора шахти з охорони праці Ірина Сало. Вона любить подорожувати. Вже відвідала мальовничі куточки Карпатських та Кримських гір, Прикарпаття, промислові мегаполіси Росії та Східної України. У майбутньому планує ознайомитися з Венецією. А ще вона вишиває та виготовляє різні прикраси із бісеру, натуральних каменів та шкіри. Нехай щастить Вам, Ірино Степанівно, в житті, робота приносить радість, а творчі здобутки поповнюють Вашу домашню колекцію. | |
: | Рейтинг: 3.4/8 |