Напередодні 55-річчя Львівського вугільного басейну представники сиво­чо­лого  шахтарського  братства зуст­рі­ли­ся за "круглим столом” у науково­технічній бібліотеці ДП "Львіввугілля".

 Цього дня шахтарі-ветерани радо віталися один з одним, по-шахтарськи стискали побратимів у дружніх обіймах. Кожен з них відпрацював у земних надрах щонайменше 30 років. Що ж покликало їх у свій час молодих та енергійних, повних життєдайної сили у нелегку й небезпечну шахтарську дорогу? Відповідь була одна - так склалося життя. Природа щедро наго­ро­дила їх силою та здоров'ям. Вони ро­ками мужньо та безстрашно видо­бу­ва­ли чорне золото, долаючи підземні го­ри­зонти.

Серед ветеранів один з найстарших бри­гадир прохідників Василь Кудренко, який з гордістю розповідав про роки, від­дані розвитку Львівського вугі­ль­ного ба­сей­ну. І молоді ветерани Дмитро Труш та Ярослав Котис, які з повним пра­вом гово­рять, що недаремно обрали муж­ню шах­тарську професію і з роками при­мно­жу­­вали трудову славу своїх попередників.

У спогадах ветеранів по крупинках висвітлювалась епопея будівництва шахт Львівщини, їх розвиток, найкращі досяг­нення у виконанні завдань з видобутку вугілля та проходження гірничих виробок.

Ібрагім МУРГУЗОВ, начальник ДПР з 1993 р. по 2003 р., а нині провідний інженер з металокріплення шахти "Відродження":

- Де б я не бував, чим би не займався при найменшій нагоді завжди відвідую діль­­ницю прохідницьких робіт. І не тільки то­му, що там працює мій син Рустам. Сам я протягом десяти років очолював цей колек­тив. А нещодавно завітав, щоб приві­тати хлопців із достроковим виконанням річного завдання. Як не кажіть, а приємно, що дільниця продовжує працювати у швид­кісному режимі.

Свою долю із шахтарською справою я пов'язав відразу після армії. Родом я з Азербайджану, а строкову службу прохо­див на Львівщині. Тут і залишився. Пішов пра­цю­вати на шахту №2 "Великомос­тівська" ("Бендюзька"). Гадав тимчасово, а вийшло - на все життя. Виховувався і мужнів на прикладі таких відомих прохід­ників як начальник ДПР Юрій Пушков. У ті роки я тільки-но очолив бригаду про яку "Робітнича газета" писала: "Мало хто вірив у швидкі успіхи добряче оновленого колективу прохідників Ібрагіма Мургузова. "Куди їм, зеленим…" - приблизно так гово­рили про  хлопців  скептики. Вияви­ло­ся, тим самим зеленим, але наполегливим і пра­цьовитим багато що під силу. Не до­ве­­лося довго чекати, поки в колективі се­редньомісячні темпи проведення гірни­чих виробок досягли 269 погонних метрів. Бригада одержала статус швидкісної, зай­няла в басейні провідне місце."

Згодом ми перевершили і цей показ­ник. А на шахті "Відродження", на яку мене запросив тодішній директор підпри­єм­ства Ярослав Наливайко очолити діль­ни­цю про­хідницьких робіт, прагнув до­сягати ви­соких результатів у роботі.

Володимир ПОДДУЄВ, начальник вуглевидобувної дільниці №2 шахти "Степова" з 1985 р. по 2001 р.:

- Насамперед хочу подякувати керів­ни­цт­ву ДП "Львіввугілля" за цю зустріч, яка подарувала мені хвилини спілкування з такими особистостями нашого шахтар­ського краю, як Володимир Демідов, Ана­толій Сидоренко, Василь Кудренко, Дмит­ро Гайдаєнко, Анатолій Побігайло, Анд­рій Завадка… Я належу до трохи молод­шого покоління. Працював бригади­ром гірників очисного забою, начальником дільниці. Всяке було: і успіхи і невдачі. Досвідом нашої роботи цікавилися навіть польські гір­ники, які разом з моїми хлопцями про­тягом десяти днів опускалися у земні надра і видобували вугілля.

Запам'ятались події, коли ми щороку видавали на-гора 500 тисяч тонн твердого палива, я був удостоєний звання кращого начальника дільниці галузі, а шахта зане­сена на Дошку пошани ВДНГ тодішнього СРСР. Приємно, що шахтарі десятої "Ве­лико­мостівської" зміцнюють і продовжують те, чого ми досягли.

Лариса ГУМЕНЮК