Третій рік триває неоголошена вій­на в Україні. Чимало наших хлопців все ще продовжують обороняти східні зем­лі від загарбників, частина вже повер­ну­лася. Робітник Червоноград­сь­кого бю­ро спеціалізованих маркшей­дер­сь­ких робіт ДП "Львіввугілля" Володимир ГОРБАТЮК був мобілізован­ий у шостій хвилі із серпня 2015 року.

- Спочатку  відправили  на  полігон в міс­то Рівне, а пізніше в учбовий центр "Дес­­на" на Чернігівщину, - згадує Воло­димир Володимирович. - На полігонах, як і всі, проходив військову підготовку. По приїзді не довелося відсиджуватися в казармах, а відразу інструктори вчили пра­цювати з військовою технікою,  виконувати умов­ні бойові завдання. Перед проходжен­ням строкової служби в армії я отримав по­свідчення водія категорії "С", тобто з пра­вом кермувати вантажним транспор­том, тому був скерований водієм на спец­техніку: УРАЛи, КАМАЗи та ЗІЛи. Після про­ходження зборів на полігонах були скеро­вані на два дні в місто Кривий Ріг Дніпро­­петровської області, де розташову­ва­лася 17-та окрема танкова Криворізька бригада Сухопутних військ Збройних Сил України. Далі, отримавши транспорт, ми відпра­вилися на місце своєї дислокації в окрему реактивну батарею, що між Бах­мутом і Сло­в'янськом на Світлодарсь­кій ду­зі. Окрім до­помоги з вогневої під­тримки на БМ-21 "Град" 53 і 54 бригадам, ходив в наряди, реанімовував стару зно­шену техніку, за­безпечував доставку ван­тажу нашим бій­цям, перевозив людей. Спочатку було ляч­но, але з часом до всьо­го звикаєш.

Наприкінці жовтня 2016 року Воло­димир Горбатюк демобілізувався і повер­нув­ся додому, де його чекали родина та колеги по роботі. Він продовжує постійно під­тримувати зв'язок зі своїми побрати­мами, які залишилися на лінії розме­жу­вання: комусь добрим словом, хтось про-сить надати консультацію з ремонту тех­ніки, також передає через волонтерів па­кунки для тих, з ким ділив бліндаж. 

- Після усього побаченого в зоні про­ведення АТО повністю змінюється погляд на життя, - зазначив Володимир. - Перебу­ваючи там, ти справді починаєш розуміти, що є найважливішим у житті, а що не варте уваги. Все ж, я бачу Україну єдиною, не­залежною та сильною державою.

Ігор ЙОСИПІВ