Промислова будівля у межах Червонограда  - це єди­ний спомин, що залишився про шахту №1 "Червоноград­сь­ка", яка  вийшла на "пенсію" першою з львівської групи ко­­­палень. А між тим, починаючи з серпня 1961 ро­ку, коли шах­та була здана у експлуатацію з проектною річною   потуж­­ніс­тю 600 тис. тонн, й липнем 1995-го, коли згорнуто усі гір­ничі роботи, №1 "Червоноградська" стала зосеред­жен­ням трудових зусиль для тисяч гірни­ків. Одним з них є шах­тар-ветеран Михайло ДЬЯКОНОВ.

На  шахту  молодого  юнака з дипло­мом Львівського  гірничого  технікуму при­ймав перший директор Афанасій Гні­ли­ць­кий - на дільницю ВіТБ гірничим май­ст­ром. Перша зарплата, згадує Ми­хай­ло Іванович, була 130 карбованців -пристойні на той час гроші. За рік Дья­ко­нов пе­ре­йшов на ДШТ й у 1969-му вже був заступ­ником начальника дільниці. Далі у тру­до­вій - лише записи про керівні посади. У 1971-74 рр.  - начальник діль­ниці підго­тов­чих робіт.

- На моїй дільниці працювало вісім бригад. Найкращі показники були у колективів Броніслава Зайця, Віктора Ло­гінова, Петра Федюка та Григорія Іванця. З техніки - один комбайн ШБМ-2  із завод­ським номером 7. За місяць бригада ним прокладала більше 200 м гірничих ви­ро­бок.  Якось на відпочинку довелося зустрі­тися з одним із конструкторів цього самого ШБМ, - згадує з усмішкою ветеран.-Той дізнався, що я шахтар і працюю на цій тех­ніці й давай розпитувати: ну як? чи доб­рий комбайн? Я його не пошкоду­вав: про недоліки роз­казав усе… Хоча й така тех­ніка була, як-то кажуть, за щастя: решта бри­гад вели під­земні магістралі буро­ви­буховим способом. 

А у 1975-му Дьяконову доручили ви­вести з числа відстаючих колектив вуглевидобувної дільниці №1.За місяць комп­лексом КМК-97 та комбайном 1К-101, при­значеним для малопотужних пла­с­тів, під­німали щодоби на-гора 700-800 тонн вугілля. Працювали гірники  першої "Чер­воноградської" в основному по Захід­но-Бу­зь­кому пласту, також очисні роботи ве­лися по Межирічанському та Тонкому плас­тах. Шахта була заводнена, проте не дуже загазована.

Багато чого молодий начальник діль­ниці навчався у директора шахти Михай­ла Топіліна, який очолював колектив гір­ників у 1964-79рр.

 - Порядна людина, вимогливий керів­ник, грамотний інженер, - згадує шахтар-ветеран. - Умів й завдання правильно поставити, й спитати суворо, коли щось йш­ло не так. У колективі виділяв наполег­ливих, тих, хто готовий був викладатися на всі "сто" заради результату. Недарма за  його керівництва  у 1975 році з надр пер­­­шої  "Червоноградської" піднято ре­корд­­ні 895 тис. тонн твердого палива зо­ль­ністю 27,4%. Дільниці тоді очолювали Василь Вітушинський, Сергій Нестерук та Микола Шипін, який за три роки очолив новозбудовану шахту №10 "Великомос­т­­­івська", нині "Степова". На його запро­шення на кілька років я "зрадив" першій "Червоноградській" - був начальником ді­ль­ниці,  потім  головним  технологом  на "де­­сятій". Але згодом у 1983 році по­вер­нувся  на рідну копальню - знову началь­ником дільниці,  а потім став заступником директора з вироб­ни­цтва. Ди­ректором тоді був Анатолій Пет­ров. У роботі  були ком­байни  РКУ-10, КН-78, комп­­лекс КМК-98. Видобувна дільниця Ми­коли Гринди пра­цювала у тисячотон­ному ре­жимі, ко­лек­­тиви гірників під керів­ництвом Григорія Ковальчука та Богдана Голінчака давали по 800-900 тонн що­доби. Проте, у 90-х настали важкі часи для вугі­льної галузі Львівщини. Забо­рона видо­бутку палива безпосередньо під Черво­но­гра­дом, де бу­ли сконцент­ровані найкращі запаси Західно-Бузького пласта, виявилась фа­тальною для шахти. Її ви­рішили лік­ві­ду­вати. Частину шахтних по­лів приєд­нали до другої  "Червоно­град­­ської", а скі­пи було видано на поверх­ню влітку 1995 року. За два роки до того Михайло Дья­конов по­кинув копа­льню: дивитися, як при­пи­нить роботу шах­та, з якою пов'язані най­кращі роки жит­тя й незлічені години праці, не міг.

- Уся родина поважала ритм роботи Михайла Івановича, - підсумувала нашу розмову в гостинній оселі Дьяконових йо­го дружина Галина Георгіївна. - Бувало, не бачили його вдома добами - по три змі­ни у шахті. Я розуміла важливість праці чо­ловіка, адже сама після закінчення Дні­п­­ропетровського гірничого інституту усе жит­тя провела поряд з вугіллям: спочатку в будуправлінні, що здавало шахти №2,8 "Великомостівські",  потім у ВО "Укр­захід­ву­гілля"  - була заступником начальника Управління  технічного контролю якості ву­­­гіл­ля і стандартів. На пенсію ми вийшли майже одночасно. Аж не віриться, що вже стільки років минуло: ніби тільки-ті­ль­ки раділи, коли на очах зростали копри, зво­дилися новобудови у Черво­но­гра­ді... Стільки облич колег перед очи­ма, сті­льки подій, що вже давно стали історією - істо­рією, спільною для тисяч родин шахтарського Прибужжя.

Марія ЛУЦЕНКО

На фото: (зверху) тоді начальник ДПР Михайло Дьяконов, 1971 рік;  (знизу) вуг­левидобувна ланка Петра Терефельсь­кого з бригади Івана Ливади видобувної дільниці №1 шахти №1 “Червоноградська” перед трудо­вою зміною, 1979 рік.