Вже близько трьох років триває збройний конфлікт на сході України. Подаємо для читачів "Гірника" уривок з кни­ги "Слідами війни" червоноградського  письменника, ко­лиш­нього гірничомонтажника шахти "Великомостівська" Ігоря ДАХА, яка нещодавно вийшла з друку. Подорож у 90-й аеромобільний ба­тальйон відкладав декілька разів. При цьому була попередня домов­ле­ність по телефону з офіцером  із Чер­во­но­гра­да, мобілізованим працівником Ль­вівсько-Волинського ВГРЗ Влади­сла­вом Вербило, який служить там у 81-й десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.

 Влад зустрів мене на залізничному вокзалі, звідкіль  ми  попрямували на ба­зу,  яка  розмістилася  на території ко­лишньої психіатричної  лікарні. Ко­ли­­сь там орудували сепаратисти. Будівлі розбиті. В одній, найбільш уцілілій, і базуються після ротації з передової бійці української армії. Далі, у супроводі Влада, направився у штаб батальйону. На вході нас зустрів начальник роз­відки з позивним "Хан", він же виконую­чий обов'язки комбата. Запросив до себе. За філіжанкою гарячого чаю роз­питував, звідкіля і яка мета мого при­їзду. І притім, сам невимушено і пере­кон­­ливо розповідав  про своїх побра­-тимів по зброї і дещо трішечки про  себе.

- Ви ж, напевно, чули, які під Доне­ць­ком  точилися  запеклі бої? І тепер там наші  бійці стоять під щоденними об­с­трілами, не маючи права відкривати во­­гонь у відповідь. Наш батальйон зазнав великих втрат як техніки, так і бій­ців. Практично всі, які вийшли з тих боїв, звільнені в запас. Зараз ми онов­лює­мо батальйон.Проводимо навчан­ня,віднов­люємо пошарпану техніку і зброю.

Я порушив тишу своїм проханням. У мене був прапор, який передали ма­ліжани Червоноградського від­ділен­ня, і попросив, щоб герої на ньому на­пи­сали дітям свої автографи і поба­жання. Виконуючий обов'язки ком­бата увімк­нув рацію і запросив у конференц-залу воїнів, які прийшли  на ротацію з пере­до­вої. Це невелике при­міщення зі зби­ти­ми з дощок дов­гими столами. Через склеєне скотчем роз­бите віконне скло продував про­низливий вітер. На стіні великий плакат з фотографіями  за­гиблих героїв. І, щоб воїни активно ста­вили свої підписи на прапорі, пер­шим на  полотні написав "Ніхто, крім нас" ко­­мандир з позивним "Хан". Воїни по­жвавлено обступали міс­це "мирної бит­ви" і взялись  до  ро­боти. Це для них, як я спостерігав, було, напевно, важче, аніж боронити Батьківщину. Ад­же за­лишали для історії свої автогра­фи. Се­ред них був і 47-річний заступник ко­­ман­дира бата­реї Владислав Верби­ло. За проявле­ний  героїзм і витримку при виконанні бойового завдання та збере­ження осо­бо­вого складу батареї під Доне­ць­ким  аеро­портом він нагород­жений імен­ним кортиком.

- Наша батарея була на найвідпові­д­аль­нішій ділянці фронту, - зга­дує Вла­ди­слав. - Завдячуючи професійному вій­ськовому, який закінчив Сумське ви­ще артилерійське училище, командиро­ві  Олександру  Лукашуку, батарея не заз­­нала смертельних втрат особового складу. Це командир з великої букви. Він, наче батько, навчав нас правиль­ності ведення бою, уболівав за кожного свого підлеглого. Вміло поєднував су­ворість, любов та повагу. І справедли­вості йому теж було не позичати.

Владислав  про  свої нагороди не хотів  розповідати, бо не за них при­й­шов  боронити рідну землю від під­ступ­­­­ного ворога. Я попросив його дозволи-­ти сфотографувати кортик. Він спо­чат­ку відмовлявся, але згодом дав добро, застерігаючи мене ніде не друку­вати. Нехай мені вибачить Влади­слав за не­дотримання свого слова, але, на мою думку, героями ми повинні пиша­тися.

День стрімко підкрадався до ве­чора. Небо, закутане у дощові хмари, пла­­кало, мабуть, за тими, хто відійшов у вічність. Влад проводжав мене до ви­­ходу, і я зробив ще одне фото з героя­­ми 90-го аеромобільного батальйо­ну, сподіваюся, що не останнє.  Попро­щав­шись,  поїхав у Артемівськ…(Далі буде.).

Від редакції: заступник командира батареї 81-ої десантно-штурмової бри­гади ЗСУ Владислав Вербило за бажанням залишився на службі в рядах ук­раїнської армії на контрактній основі.

За ним у ВГРЗ зберігається робоче міс­це, посада та середній заробіток.Ко­ле­ги по роботі по завершенні контра­к­­ту з нетерпінням чекають його повер­нення у загін гірничорятувальників.