Коли почалися тривожні події на Сході, шах­тарі Прибужжя одними з перших заявили про свою  готов­ність зі зброєю в руках захи­щати ці­лісність рідної України. Нині у зоні АТО проходять службу понад 150 на­­ших земляків - гір­ників, мобілі­зо­ваних до лав Збройних Сил України.

У свою чергу трудові колективи ДП "Львів­вугілля" не лише підтримують їх морально, а й пе­редають солдатам бро­нежилети, каски, ліхтарики, кос­тюми від дощу, іншу військову амун­іцію, продук­тові набори, засоби гігієни, надають матеріальну допомогу. За ними зберігається середній заробіток за місцем роботи.

… Іще вчора вони, як кажуть, спускались  у  лави і  забої, щоб свій мо­лодечий запал віддати мирній праці. А сьогодні там, де падають  бомби, міни, снаряди смер­­­тоносних "Градів". Ад­же ук­раїнським Донбасом з автома­тами Калашнікова розгулюють сепа­ратис­ти, терористи, оку­пан­ти. Здри­гаю­ться від вибухів шах­тні копри, руйнують­ся міста і се­ла, гинуть люди. Муж­ньо про­ти­діють агресору україн­ські воя­ки, які дають гідну відсіч бан­ди­­там. Серед них і наші земляки - мобі­лізовані гірники Прибузьких шахт.

Тепер Максим Карякін, під­зем­ний електрослюсар із шахти "Лісова" (на фото - у центрі), не з кадрів кіно­хроніки знає, що таке війна. Він уже не раз бував у осередках бойових дій.

- Коли б іще донедавна мене запи­тали, -  ділився  із  червоно­град­ськими  жур­на­лістами  під час короткочасної відпустки Мак­сим,- чи готовий до  подвигу, хто­зна: чи ствердно відповів би. А тепер чи не щодня доводиться підтверджувати це слово, диви­ти­ся смерті в очі.

Сьогодні  він  знову  там, де служба - подвиг. Бо ж зорі на Донбасі досі не тихі. А ось бойо­вий побратим Карякіна Іван Тро­цько, який також із шахти "Лі­­сова", повернувся додому по­ра­­неним. І тепер проходить курс реабілітації.

Пригадується зустріч із Тро­ць­ком на початку року. Тоді діль­ниця Степана Грицака якраз запустила 525 лаву. Тре­ба було бачити радісні очі бригадира.

- Не лава, а гігант,- говорив Іван. - Є де розвернутися.

Тепер хлопці без свого бри­гадира видають із неї вугілля. Кажуть: постійно відчувають його присутність. Та й Троць­ко швид­ше не в бій, а в забій рветь­ся. І все ж розуміє: сьогодні та­ким, як він треба бути там, де небезпека для України, на Сході.

А до мирної праці, перекона­ний  Іван,  уже  скоро  повернеть­ся, змінить солдатську каску на шахтарську з ліхтарем. Не для війни ж народились. У цьому впевнені  і  Андрій  Сас,  Ігор Климко, Василь Деркач зі "Сте­пової" та  Іван Сковрон, Василь Чукас, Володимир Жупко з "Від­родження", Володимир Яремчук, Віктор Гумен, Віталій Мудрик з "Вели­ко­мостівської", Лев Гулько з “Лісової”, Сергій За­нь­­­ко,  Анд­рій Пет­ришин із "За­річної", Петро Підгайний, Ро­ман Гринчи­шин з "Червоноградської", Іван Ва­щи­шин,  Андрій Сол­дат з "Межирі­чансь­кої". І де­сят­ки… де­сятки шахта­рів При­буж­­жя, які на пок­лик Вітчизни змі­нили мир­ні шах­тар­сь­кі роби на військову амуніцію, щоб захистити її, нень­ку Україну.

А сил і духу боронити Віт­чизну додає те, що вони постійно відчувають щиру турботу своїх рідних, друзів, трудових колек­тивів  шахт  і підприємств  ДП "Львіввугілля".

P.S. "Гірник" і надалі  вис­віт­люватиме участь в АТО мо­білізованих в Збройні сили шах­тарів Прибужжя та сприян­­­ня і допомогу держпід­приєм­ства нашим воякам.

Володимир ЗІНЧЕНКО