Перше враження - добра, спокійна та працьовита людина цей бригадир дільниці прохідницьких робіт з шахти "Лісова" Василь САМСІН. Недарма ж його за багаторічну працю відзначено торік на День шахтаря Грамотою Мініс-терства -енергетики та вугільної промисловості України.

Для розмови часу мало: гірник виїхав з першої зміни і поспішав на автобус. Їхати далеко. Рідне село Василя Мирославовича - Кулява Жовківського району - за сорок кілометрів від Червонограда. 
- Яким чином хлопець з селянської родини потрапив на шахту?
- У 80-ті професія шахтаря - це було, як тепер кажуть, круто. Високі заробітки та  романтика  професії  для  справжніх чоловіків, - посміхається бригадир. - Та й мій дід був шахтарем, працював на "сьомій". Тому після армії я вступив до червоноградського училища і у 1984 році прийшов на "шосту" прохідником.
- Пам'ятаєте перші уроки в шахті? Чому саме вчив Вас наставник?
- А як таке забудеш? Працював я у бригаді Ярослава Мазурка, азам шахтарської справи вчився у досвідченого гірника Андрія Калиша. У гірничій справі багато тонкощів. Як за що взятися, як не скалічитися… А головне, чого навчив - працювати на совість.
- Чимось відрізняються ті молоді хлопці, що нині приходять на шахту, від тих молодих гірників, з якими Вам довелося починати працювати у 80-х?
- Своїм ставленням до роботи. Ми беручкіші були, усе хотіли зробити якнайкраще. Проте й зараз є багато тих, хто хоче і вміє працювати. От мені дове-лося бути наставником кількох юнаків. І двоє з них - Руслан Турко та Тарас Коцько - зараз в моїй бригаді. Викладаються хлопці на роботі, що тут скажеш. 

- А загалом у нас на дільниці 160 робітників, - долучається до нашої розмови начальник ДПР Олександр Титюк. - У зміну йде близько 40 гірників. Серед них багато досвідчених і компетентних працівників. Це в.о. механіка Володимир Юсів, машиністи гірничих виймальних машин Михайло Булик та Павло Васько, а також Сергій Довгань, Микола Звір, Андрій Юсько, Анатолій Петрук, ланкові Юрій Воляник, Ігор Чех, Петро Сенюта, Богдан Бойко.
...Повернувшись до розмови з бригадиром Самсіним, не могла не спитати - як родина ставиться до його шахтарських буднів ?
- Наступного року з дружиною Ольгою відзначатимемо ювілей - 25-ліття подружнього життя. Два наших старших сини-Назар та Юрій - вже працюють у моїй бригаді. Донечка Марія вчиться у восьмому класі. А молодшому Віктору - 9 років. Отакий я молодий тато, - на запиленому обличчі Василя Мирославовича промайнула тепла гордовита усмішка. - Так і живу: родина і робота. Та й після зміни у селі нема коли відпочивати - завше біля хати робота є. Час від часу ходжу на риболовлю та в ліс по гриби…
Ніби звичайне життя звичайного шахтаря. Але скільки ж вродженої порядності і такої особливої робітничої гідності… Мимоволі спливли у пам'яті рядки з твору українського письменника Миколи Рудя: "Гірники, ну як тобі сказати,  - сіль землі...!"

Марія ЛУЦЕНКО

На фото: бригадир Василь Самсін 
(перший справа) з прохідниками.