Минає 60 років з того часу, як із земних надр Галичини було видобуто перші тонни твердого палива. Саме тут, на бе­резі За­­­хідного  Бугу, відбувалося  становлення  потужного шахтарського  колективу. Пам'ятною  датою  для  гірників шахтарського кр­аю назавжди залишиться 27 грудня 1957 року. Саме цього дня було видано на-гора перше галицьке ву­гілля. Ця подія відбула­ся на шахті №2 "Великомостівська" ("Бендюзька"), яку достроково здали в експлуатацію.

У літопис Львівського вугільного басейну гірники вписали найприкметніші червоні рядки. А майже через декаду новий успіх: перші вагони червоноградського ву­гілля Вантажно-транспортним управлінням було відправлено спо­живачам. І це був лише початок будівельної та експ­луатаційної епопеї, котру продовжує сьогоднішній трудовий колектив Державного підприємства "Львіввугілля".

Давня слава шахтарів. Погляд у ми­нуле. У 1948 році Рада Міністрів то­діш­нього СРСР прийняла рішення про ро­зви­ток вуглевидобутку у західних об­лас­тях України. Детальні геологорозвіду­вальні роботи підтвердили наявність у Ль­вів­ській та Волинській областях вели­ких вугільних покладів, які було названо Львівсько-Волинським кам'яновугільним басейном. 1949 рік - організовано трест "Захід­шах­тобуд". Будівництво басейну пішло швид­кими темпами. Вже через кілька років трес­ту стало не під силу впо­ратися із зрос­­таючими вимогами будів­ницт­ва.Тому в грудні 1954 року був ор-ганізова­ний комбі­нат "Укрзахідшахто­буд" з міцною мате­ріаль­но-технічною базою. Освоєння ба­сей­­­­ну розпочалося у грудні 1948 року, гео­ло­горозвідувальники упро­довж декіль­кох років виконали необхідні роботи, були визначені контури вугле­нос­них покладів майбутнього басейну. Його площа - 5 ти­сяч квадратних кіломет­рів, вугілля лежить на глибинах від 315 до 550 метрів майже горизонтально. На шести родовищах ба­сейну: Волинському, Межирічанському, За­бузькому, Сокальсь­ко­му, Тяглівському та Любельському гео­логічні запаси пали­ва становили понад один мільярд тонн.

Шлях до вугілля був непростий. Так, при будівництві шахти №1 "Велико­мос­тівська" на глибині 400 метрів шахтарі натра­пили на відкладення юрського пе­ріоду. Техніка, не розрахована на таку си­лу підземного тиску водоносного піску, почала ламатися. І для досвідчених інже­нерів це було несподіванкою - як правило, "юра" залягає ближче до поверхні землі. Розглянули декілька варіантів проходки ствола шахти. У результаті наполегливих пошуків шахтобудівники перемогли у бо­ротьбі з примхами надр: зодягли ствол у додаткове залізобетонне кільце, яке й зу­пинило шалений тиск водоносного піс­ку. Нелегко працювалось й прохідникам, які безпосередньо прокладали уже під­земні магістралі: доводилось відвойо­вувати у землі метр за метром. Потрібно було якомога швидше ввести в дію ву­гільні підприємства, і люди розуміли це й вперто долали опір надр.

Лариса ГУМЕНЮК