Над Західним Бугом будувалося нове місто, росли шахти, підприємства буді­вельної індустрії. Багатоповерховими бу­дин­ками піднімалася столиця шахтарів -Червоноград, місто Соснівка та селище Гір­ник, повним ходом йшло спорудження одинадцяти шахт.

Усе, чим пишається сьогодні Черво­но­град, - справа рук робітничих. Кожен праців­ник - це частина великої армії шах­тар­ської праці. У трудові колективи влива­лися нові сили - разом долали підземну стихію спеціалісти - побратими по вугіллю та хлопці з навколишніх сіл, які тільки-но розпочинали шахтарський шлях. Вони за будь-яких обставин показували приклади сумлінної праці, не боялися труднощів. На допомогу західноукраїнським шахто­будів­никам прибув Іван Чуркін. Він очолив про­хідницьку бригаду, колектив якої ви­конував  півтори-дві норми. А, коли на­ста­ла потреба стати вуглевидобув­ни­ком, пе­рейшов працювати на шахту №6 "Ве­лико­-мос­тівська" ("Лісова"), і тут теж пока­зав своє вміння і талант організатора. У квіт­ні 1957 року Івану Кузьмичу було прис­во­єно високе звання Героя Соціалістичної Праці.  Прийшов час  йти  на  заслужений від­починок, і знаний гірник рекомендував на своє місце молодого ланкового Володи­мира Грибуна, для якого найголовніше у житті, особливо шахтарському, було бачи­ти результати своєї праці та постійно відчу-ва­ти підтримку товаришів.

Тоді ж Героями Соцпраці стали брига­ди­ри прохідників ШБУ "Укрособ­вуг­ле­­мон­­таж" Володимир  Байда та Во­­лодимир Борсук. Рік за роком багатшав досвід й ін­ших бригадирів, а зго­дом до них прийшла й трудова сла­ва. За значні трудові здобут­ки найвище зван­ня Ге-роя отримали брига­дири: гір­ників очисного забою Анатолій Акі­мов, Во­лодимир Грибун, Григорій  Си­рота (1971р.), Михайло Сапін (1976р.), брига­ди­ри прохідників Степан Гапон (1966р.) та Микола Кирилов (1971р.).

Радісні, схвильовані, тоді ще молоді гірники, видавали на-гора вугілля, яке йшло з надр галицької землі. І, хоча чорне "зо­лото" не завжди давалося легко, всі бу­ли щасливими, адже саме їм випала висо­ка честь стати першопрохідниками, закла­да­ти фундамент вугільної галузі Львів­щи­ни. Значного зростання вуглевидобутку шах­тарі досягли у 1973 році - 10 млн тонн твер­до­го палива за рік! Дванадцять вуг­левидобувних бригад працювало з тисяч­ним до­бовим навантаженням, через два роки їх було вже 14.

Згодом інтенсивне будівництво шахт і швидке освоєння ними виробничих потуж­ностей перетворили Львівсько-Волинський ву­гільний басейн в основну енергетичну базу західних регіонів України. У 1979 році на допомогу вугільникам була здана в екс­п­­луа­тацію найпотужніша в Європі Центра­льна збагачувальна фабрика (ПАТ "Львівська вугільна компанія"), проектна по­туж­ність якої 9,6 млн тонн палива на рік. Ос­тання із побудованих на Львівщині (гру­де­нь 1978р.) шахта-гігант  №10  "Велико­­мос­­тів­­ська" ("Степова") у 1981 році вперше виконує річний план з вуглевидобутку, що ста­новив 1 млн 020 тис. тонн, з яких 525 тис. на рахунку колективу дільниці №3, де начальником був на той час Василь Змий. Колектив вуглевидобувної дільниці з другої "Великомостівської", яку очолював Ярос-лав  Кіх (бригадир Дмитро Труш), у 1987 році на комбайні 1К-103 встановив рекорд щодобового вуглевидобутку - 4 тис. 012 тонн  на пласті потужністю 0,95 метра. А у 1985-1988 роках шахтарі тоді ВО "Укр­за­хід­вугілля" щорічно видавали із земних надр понад 13 млн тонн вугілля. З 1 січня 1996 року всі шахти та структурні одиниці одер­жали статус самостійного підприєм­ства. Були злети і падіння та невдоволення шахтарів з несвоєчасної виплати заробіт­ної плати. Шахтарські профспілки підтри­му­ва­ли гірників, організовуючи акції, аби влада прислухалась до їхніх вимог. Однак, незважаючи ні на що, шахтарі Прибужжя продовжують наполегливо працювати і у 2009 році четвертий рік поспіль відзвітува­лися про дострокове виконання виробни­чого завдання, видавши на-гора 13 грудня 2 млн 382 тис. тонн вугілля. Протягом 2013-2016р.р. гірники Червонограда видобува­ли мільйон і більше тонн твердого палива за рік. Свої метри долали й прохідницькі бригади. За часів Незалежності вагомі тру­дові здобутки галицьких шахтарів в особі на­чальника вуглевидобувної дільниці шах­ти "Відродження" Сергія Руденка були гід­но оцінені державою - у 2007 році йому присвоєно високе звання Героя України. Се­ред шахтарів є герої не лише вугільного фрон­­ту, понад  триста гірників зі зброєю в ру­ках відстоювали і дехто продовжує стоя­ти на варті східних кордонів нашої держави.

 І знову декілька штрихів історії. Видо­бу­ток вугілля потребував допоміжного обс­луговування. Починаючи з 1962 року, роз­по­чався комплексний всебічний розвиток шах­тарського краю - утворювались підпри­єм­ства, надійні партнери шахтарів: проект­но-конструкторське бюро, спецуправління з гасіння териконів і рекультивації земель, управління виробничо-технологічного зв'яз­ку, бюро спеціалізованих маркшей­дер­ських робіт, управління "Західвугле­пром­са­неко­логія", "Західвуглепостач", Мон­таж­но-про­хідницьке та Шахтоспецмон­тажно-на­­лагод­жувальне управління, Вуглезбут, Ін­форма­ційно-обчислювальний центр. А Геоло­горозвіду­вальна експедиція поруч із шах­та­рями з березня 1948 року. Для підготовки шахтарських кадрів були відкриті Червоно­градський гірничий тех­нікум (Червоноград­ський гірничо-еконо­мічний коледж) та Про­фе­сійно-технічне учи­лище №55 (професій­­ний гірничо-буді­вельний ліцей). Гостин­но відчинив двері для шахтарів оздоровчо-лікувальний комп­лекс "Ровесник".

Усі шахти Львівсько-Волинського вугіль­ного басейну до 1998 року працювали у складі ВО "Укрзахідвугілля". Згодом ко­пальні були розділені на львівську і волинську групи шахт, які увійшли у склад Дер­жав­них холдингових  компаній "Львів­вугілля" та "Волиньвугілля". Нові назви вугі­льні підприємства Львівщини отримали у 2001 році.

Упродовж шістдесятилітньої історії ву­гільного басейну набували досвіду та сум­лін­но виконували поставлені виробничі зав­дан­ня шахтарські колективи, прокладаю­­чи шлях до вугілля Львівщини. Звісно, успіх будь-якої справи залежить від на­полегливості людей. І сьогодні не можна не згадати славні імена Степана Семен­чука, Миколи Школяренка, Дмитра Ти­мо­щука, Івана Іскренка, Івана Кухорця, Сергія Смо­лова, Івана Піскуна, Михайла Ге­ра­симова, Адама Вірича, Леоніда Клуба, Ми­хайла Костіна, Івана Стельмащука, Во­ло­димира Демідова, Михайла Владики, Ва-­­силя Кудренка, Петра Добрянського, Вікто-ра Трубіцина, Олега Івануси, Яросла­ва Бурлаченка та багатьох інших, які вчас­но готували очисний фронт, видобу­вали ву­гілля, одне слово, зберігали вір­ність ву­гіль­ним шахтам. Їхня праця слу­жи­ла яскра­вим прикладом вмілого господарювання, зав­дяки якому ніякі труднощі не можуть пе­решкоджати досягненню значних вироб­ничих результатів. Продов­жують виробничі здо­бут­ки Анатолій Пото­па, Іван Плеши­не­ць, Андрій Ахтянкін, Ва­силь Самсін, Во­лоди­мир Приходько, Сте­пан Грицак, Віктор Васьків…

 Лариса ГУМЕНЮК

На фото: бригада Володимира Грибуна з шахти №6 “Великомостівська”(“Лі­сова”), 1981 рік; гірники шахти №8 “Ве­ликомостівська” (”Візейська”), 1961 рік.