Цьогоріч  з  нагоди  професійного свя­­та гірників нагрудними знаками "Шах­тарська слава" І ступеня від­значено працівників  залізниці - Вантажно-транспортного управління ДП "Ль­вів­вугілля", що з'явилося у структурі шах­тарського об'єднання ще на зорі будів­ництва шахт понад шістдесят ро­ків тому.

 Саме його коліями доправляли на бу­дівельні майданчики майбутніх копа­лень матеріали та устаткування й по цих же залізничних артеріях курсує від шахт до споживачів або й за складнішим марш­рутом - від шахти до збагачувальної фаб­рики й потім на енергетику  - прибузьке ву­гілля. Самі працівники ВТУ стверд­жу­ють, що у них два професійних свята - Де­нь шахтаря та День залізничника. Адже в складних фінансових умовах опера­тивно забезпечити транспортування гір­ничої маси, зберегти фахові кадри, під­тримуючи  у  належному  стані  рухомий склад, сімдесят кілометрів залізничної колії, вагове господарство - завдання для колективу справжніх професіоналів. Го­ловний інженер Володимир Лакін та ма­шиніст  крана Юрій Танчук - саме з  таких. Обидвоє працюють в управлінні ще з ві­сім­десятих років.

Володимир Лакін - син знаного шах­таря, бригадира вуглевидобувників  шахти "Бендюзька" Віктора Лакіна, чия звитяжна пра­ця у вибоях була відзначена дуже ва­го­мими на той час нагородами - орде­ном Трудового Червоного прапора та ор­деном Жовтневої революції. Але його сини об­рали інший шлях. Услід за стар­шим бра­том Вадимом Володимир вступив у  Львів­ський залізничний технікум, після за­кін­чен­ня якого його скерували у Біло­руський інститут інженерів транспорту. У ВТУ роз­починав слюсарем третього роз­ряду і ро­ками, набуваючи професійного та уп­рав­лінського досвіду, сходив кар'єр­ними сходин­ками і вже сімнадцять років-головний інженер управління. У його ком­петенції -координація роботи служб  рухо­мого скла­ду, колії та зв'язку. А справж­ньою віддуши­ною від робочої рутини є ма­лювання: ак­варелі Володимира Вікто­ровича - бажа­ний подарунок для друзів. Так реалізовує мрію дитинства  -  бути  художником.  Але  про ви­бір професії не шкодує - шахтарська за­лізниця стала доб­рою школою життя, по­дарувала багато ціка­вих зустрічей й при­на­лежність до двох овіяних своєрідною трудовою романтикою професійних спіль­нот - вугільників та за­ліз­ничників.

Юрій Танчук в управлінні з 1980 року. Після школи закінчив курси машиністів ло­комотива, від­служив у армії, трохи по­пра­цював у вузлі зв'язку і потрапив у ВТУ. Спо­чатку  уч­нем  машиніста локомотива, помічни­ком, а потім став  машиністом кра­на. Про­фе­сія непроста, а оплата праці - по­серед­ня, тому наприкінці дев'яностих звільнив­ся: шукав кращої долі по світах, проте у середині 2000-х повернувся на залізницю. На сьогодні має майже трид­цять років  ро­бочого стажу.

- За допомогою крану КДЕ-253 ве­дуться роботи з ремонту та зачистки під'їз­ної колії, вивантажуються-розвантажую­ться  вагони, тобто щодня є певна ділянка роботи, - розповідає  Юрій Олександро­вич. - За свій вік вугілля навантажив, ма­буть, з  пару  мільйонів тонн. На жаль, із трудовою зміною зараз біда - молодь не три­мається: тільки чогось навчиш - розра­ховуються. Я маю вже досвід, і твердо вирішив, що моє місце - тут, у ВТУ, тому працюю на совість, маю задоволення від доб­ре виконаної роботи.

...Напевне, це головне у житті - отри­мувати задоволення від своєї праці, здо­бу­ти майстерність, а разом з тим - і повагу колег. А  "Шахтарська слава" для досвід­че­них залізничників - це символ цієї поваги і подяка за багаторічну роботу на бла­го шахтарського краю.

Марія ЛУЦЕНКО

На фото: головний інженер ВТУ Воло­ди­мир Лакін та машиніст крана Юрій Танчук.