Михайло ГАЛУНКА - ветеран шахти "Зарічна"  та  свідок  усіх злетів і падінь цього вугільного підприємства.

 На будівництво  шахти  №7 "Великомостівська" тоді працівник будівельного управління №63 Ми­хайло Галунка прийшов 7 лютого 1967 року. Розповідає, що місце­вість будмайданчику була заболо­чена. При веденні робіт дово­дило­ся повсякчасно відкачувати воду.

- У 1968 році ми здали скіпо­вий ствол,  у  69 - вентилятор  головного  провітрювання,  а в 1970 році, розпочалася експлуатація сьомої "Великомостівської",-зга­дує ветеран. - Ну і я собі подався в гірники - спо­чатку електро­слю­сарем підземним. Коли отримав диплом Київського інституту автоматики і автоме­ха­ніки, пере­йшов на посаду старшого механіка підйому.

Як прийшов на цю шахту Михайло Галунка, так і працює тут і досі. Вже 47 років поспіль. І як би не змінювалося все довкола, за­лишався вірним шахті. Як часто трап­ляється, батьковою стежкою на "Зарічну" прийшли і діти. Син Володимир - механік ДСУ, а дочка Оксана - машиніст компресорної установки.

Галунка знає на шахті всіх, і всі знають Михайла Миколайо­вича. Авторитет у нього беззапе­реч­ний  не лише  як  у профе­сіо­­нала, а й як у людини широкої душі та великого серця.

- Приязний у спілкуванні й вимогливий у роботі,- відгукуються про нього колеги-шахтарі. - А стіль­ки досвіду, певно, ні в кого немає. Про шахтні механізми знає усе. Та й не дивно: він же цю шахту будував…

 Грамота Міністерства енер­гетики та вугільної промис­ловості України, якою удостоєно гірника ми­нулоріч - найкраще підтверд­ження високої оцінки роботи досвідченого гірника.

У  зоні  відповідальності  праців­ників  дільниці стацустановок, яку очолює Михайло Миколайович, -забезпечення  стабільної  роботи вентилятора го­лов­ного провітрю­вання, компресорної установки на підйо­мі, водовідвід­них  установок, котельної та ка­ло­риферної, редук­ційної групи, що забезпечує протипо-жежний захист.

Усі   роботи  з  ремонту  викону­ються  переважно своїми силами, біль­шість поламок ліквідується у шахт­них цехах. Після ремонту у досвідчених  електрослю­сарів, та­ких, як Василь Малицький, Юрій Вишенський, Олександр Сидорук, Олександр Захаров, зношені ме­ханізми працюють роками, переви­щуючи свій ре­сурс у кілька разів.

Сумлінно виконують свою ро­боту машиністи  ко­тельної -  коче­гари Ла­риса Закала, Ольга Бояр­чук, Ольга Довбуш, забезпечуючи теп­лом і гарячою водою усе під­приєм­ство. Лаборанти хімапарат­ної Оль­га Бо­рис та Ольга Лучко прово­дять відбір та аналіз води для са­ні­тарно-побутових потреб шах­ти. Ма­шиністи  компресорної ус­та­новки Марія Вавренюк та Ольга Сірант стежать за роботою од­нієї з найважливіших для функціо­нування шахти машини.

Михайло Миколайович за­люб­ки згадує про різні часи роботи "За­річної". Який був підйом у ко­лек­тиві, коли у 1972 році освоїли проектну  потужність  800 тис. тонн. Готовий багато роз­повідати про зоряні часи сьомої "Великомос­тівської" - 70-ті-початок 80-х, коли директорами були Борис Кушнір, Микола Афонін та Микола Сидій. З 1975 по 1982 гірники "Зарічної" видавали за рік понад мільйон тонн твер­дого палива, а рекордним став видо­буток 82-го -1 млн 176,6 тис тонн вугілля на-гора.

- Усе це промайнуло на моїх очах, -  говорить Га­лунка. -  Всі най­кращі роки, майже піввіку  - на "сьомій". І як швидко минув час! Ніби молодий, а от, ди­вись,- вже ветеран.  І шахту теж ніби тільки побудували, а вже на зак­риття йде…  Але жит­тя є життя... У Де­нь шахтаря я від щирого серця ба­жаю своїм побратимам здоров’я, добробуту, кохання від жі­нок, любові від дітей, поваги від ко­лег та довгих років життя.

Марія ЛУЦЕНКО

На фото:  працівники  дільниці стацустановок  Петро  Бусь­ко, Михайло Га­лун­ка, Ві­талій  Мак­симець  та  Во­ло­димир  Сірант  (зліва на­право)   під  час  ремонту  на­сосної  установки ЦНС 300/600.