Вітаємо Вас на сайті газети "Гірник" ДП "Львіввугілля".
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2017 » Серпень » 21 » ШАХТА – ОСОБЛИВЕ ПІДПРИЄМСТВО
07:23
ШАХТА – ОСОБЛИВЕ ПІДПРИЄМСТВО

Достеменно відомо, що ус­піх видобувачів "сонячного ка­ме­ню" залежить від того, наскільки вчас­но підготують фронт робіт прохід­ни­цькі колективи. За майже шіст-де­сятилітню істо­рію Львівсь­кого ву­гільного ба­сей­ну чимало про­хід­­ницьких бри­гад проклали під­земні магістралі швидко та якісно.

Саме так діяла бригада під ке­рів­ництвом заслуженого шахтаря Ук­раїни Віктора ТРУБІЦИНА з шах­ти №5 "Великомостівська".

Робота під землею для Трубіциних - родинне. Батько Михайло Дмитрович спо­чатку працював прохідником на Донбасі, згодом шахтарський край Галичини, шахта №5 "Великомостівська". На цій же шахті у  медпункті  працювала  й  мама Галина Пав­лівна. Шахтарська доля випала  синам Віктору й Анатолію.

Першими вчителями й наставниками у проходці для Віктора Михайловича були його батько та тодішній бригадир Василь Тара­сюк. Саме в бригаді відомого гірника шахтар-початківець працював шляхо­ви­ком, бурильником, освоював підземні го­ризонти та техніку, на якій доводилося пра­цювати. Був ланковим, а згодом у 1982 ро­ці йому доручили керувати бригадою прохідників.

У бригаді, яку Віктор Михайлович очо­лював близько двадцяти років, підібралися завзяті та працелюбні хлопці, які чітко зна­ли свої обов'язки. Підземні лави - не світлі та  просторі  цехи  фабрики чи заводу, де з верстатів  безперервним  потоком йде про­­дукція. Природа  неохоче  віддає свої скарби. Тому  і  тим, хто  прокладає  шлях до вугілля, і  тим, хто  його  видає на-гора, до­­водиться працювати не в комфортних умо­вах, а частіше це боротьба з різними при­м­хами підземної стихії. І все ж пере­можцями виходять люди.

- Наша бригада у 80-х роках,- пригадує ве­теран,- експлуатувала комбайн тоді ма­со­вого виробництва ГПК, на якому достро­ково завершили програми одинадцятої та першого року дванадцятої п'ятирічок, і вва­жалася передовою. У 1986 році "плюс" до загальних метрів гірничих виробок склав, як зараз пам'ятаю, 450 метрів. Міцна ви­робнича дружба була з прохідницьким ко­лективом Ібрагіма Мургузова з шахти імені 50-річчя Великої Жовтневої соціа­ліс­тич­ної революції ("Бендюзька"). Прига­дую рік 1989, коли за п'ять місяців понад­пла­­ново наші бригади у швидкому темпі пройшли від 80 до 150 метрів гірни­чих ви­робок (153м бригада Віктора Трубіци­на і 83 м - Ібра-гіма Мургузова,-авт.). План чотирьох ро­ків п'ятирічки було вико­на­но достроково.

Я глибоко розумів: важливо дотриму­вати в роботі та й у житті шахтаря теплі люд­ські відносини, які важко будувати і дуже легко зламати. Цінував людей, які доб­росовісно ставилися до роботи і, звіс­но, був нестерпним до порушників дис­ципліни. Адже хотілося показати на що ми здатні. Приємним було те, що показ­ни­ки швидкісного проходження гірничих виробок  зацікавили  спеціалістів  з  шахт вугільного Донбасу.Тоді було прийнято рі-шення  провести республіканську  школу передового  досвіду. І вона відбулася. З шахтарями Сходу ділилися своїми здо­бутками, раціоналізаторськими пропози­ціями, які б вдосконалили виробничий про­цес. Середні темпи проведення виро­бок у нас з колегами "Бендюзької" набли­жалися до 300 метрів на місяць, продук­тив­ність праці прохідника - близько шести метрів.

Що ж допомагало прохідникам сягати таких успіхів? - запитую Віктора Михайло­вича… На мить замислившись, знаний бригадир відповів:

- Без перебільшення скажу, що органі­за­ція праці була високою, всі чітко до­три­му­вались технологічного процесу. Та й май­­­стерності у членів бригади було не зай­мати. Працювали стабільно навіть тоді, коли виходив з ладу один з прохідницьких комбайнів. Про­філактичні огляди та ре­монт механіз­мів забезпечували чітку і на­дійну роботу об­ладнання.

Всі ми були молоді, енергійні, цілес­пря­мовані. Сьогодні теж шахтарі мають бажання працювати, однак ускладнились гірничо-геологічні умови, поменшало запа­сів вугілля, та й вуглевидобувну і прохідни­цьку техніку давно не оновлювали. Як можна втілювати сучасні технології у ви­роб­­ництво на зношеному обладнанні?..Я шах­тар старого гарту, і не можу не зга­ду­вати з хвилюванням і подякою тих, з ким мені довелось ділити труднощі і радощі нелегкої та часом небезпечної шах­­тарсь­кої праці. Це комбайнери Іван По­­котило та Євген Патрин, прохідники Пет­­ро Нечи­по­рук, мій брат Анатолій та ба­га­то тих, з ким встигали проходити за­пла­новані мет­ри гірничих виробок. Бувало, що на День шахтаря зустрічали но­вий трудовий рік…

Напередодні професійного свята ба­жаю шахтарям Львівщини оптимізму та віри у  майбутнє вугільного краю, нехай щед­рим потоком йде вугілля із забоїв і при­­м­ножується загін людей трудової слави. Безпечних умов праці та успіхів.

Все ж хочеться, щоб край, у якому я виріс та став шахтарем, залишався вугіль­ним. Намагаюсь не задавати собі запитан­ня: а що ж буде далі?..

 

Лариса ГУМЕНЮК

 

На фото: заслужений шахтар України Віктор Трубіцин з дружиною Марією Мико­лаїв­ною.

 

 

 

: | Додав: admin | Рейтинг: 5.0/1
Зробити безкоштовний сайт з uCoz