Гірник підземний дільниці підго­тов­чих робіт №1 шахти "Великомос­тівська", не дивлячись на не­пов­них сорок років, виглядає досить поваж­но. "Винуватці" у цьому і при­родні дані та неабияка захопленість спор­том. Ще у підлітковому віці він почав від­відувати секцію з вільної бороть­би у Червоноградському нав­ча­ль­но-виховному комплексі №13,  що у міс­ті Соснівка. Зараз зай­­має­ться тренуванням молоді.

Про те, якою є тренерська робо­та та  яким  має бути наставник, роз­по­відає  тренер  з вільної  боротьби, а за професією шахтар, якому нещо­давно присвоєно високе звання "За­с­лужений тренер України" - Андрій КУШНІР.

- Робота тренера - непроста. Адже і умови для  проведення тренувань хотілося  б  кращі, і діти  трапляються різ­ні, і спільну мову з батьками знайти не завжди вдається. Та хтось має ви­конувати цю роботу, бо у кожного з нас у житті все починається з вчителя.

- Андрію Вікторовичу, розка­жіть, бу­дь ласка, з чого Ви почина­ли свою спортивну кар'єру та як пере­йшли на тренерську роботу?

- Боротися я почав з 1991 року з 9 класу. Потрапив у групу тренера з вільної боротьби Леоніда Абрамова і, завдяки йому, я боровся й борюся до­тепер. У шкільні роки, а згодом, вже нав­чаючись в Українській академії дру­карства, продовжував тренування, ви­ступав на змаганнях, був третім на чемпіонаті України. Так потроху скла­далося моє спортивне життя. А загалом борців я треную вже 13 років. Не гадав, що тренерською роботою буду займа­тися професійно, адже з дітьми працю­вати це велика відповідальність. Однак, коли мій перший спортивний вчитель ви­їжд­жав до Одеси, то саме він запропону-вав мені стати спортивним настав­ником молоді. Після його вмовлянь я по­чав тре­нувати у секції з вільної бо­ро­тьби. Тре­ную й донині. Згодом до­ве­лося от­ри­мати ще й фахову освіту у Кам'янець-Подільському університеті.

Мені до вподоби працювати з діть­ми. Багато є хороших хлопців - брати Артур і Назар Велінські, Олесь Кушнір, які у свої 12 років вже є переможцями багатьох турнірів. Призові місця (Олесь і Назар були першими, Артур став дру­гим) нещодавно вони здобули на Між­­народному турнірі з вільної боротьби в м.Збараж на Тернопіллі. Активно тре­нуються Артур Шульц та Тимур Га­луш­ка.  Під час тренувань хлопці муж­ніють, набираються сили. Я горджуся тим, що мої вихованці зараз знаходять­ся в зоні проведення АТО, дехто був на Майдані під час Революції Гідності, або обрав про­фесію військового. Їм ви­стачає волі та сили духу, вони загарто­вані фізично.

Дві борчині зі Соснівки, теж мої ви­хованки, цьогоріч стали призерами чем­піонату Європи в Болгарії.18-річна Ан­геліна Лисак та 19-річна Соломія Воль­­-ська повернулися додому з меда­ля­ми. Ангеліна стала другою у ваговій ка­те­горії до 60 кг, а Соломія третьою у ва­зі до 63 кг. Наші спортсменки долучи­лися  до  командної  перемоги жіночої збірної України на континентальній пер­шості.

- Аби  тренувати,  треба  любити дітей… Якого віку в секції діти і що спорт може дати їм на перспективу?

- Так, дітей потрібно любити і вод­ночас виховувати. Це однозначно. По­ма­леньку починаєш навчати їх, без поспіху - від найпростішого і до якихось склад­них речей. Зараз треную дві гру­пи: старшу від 18 до 25 років і молодшу-12-13 років. Є в групі і дівчата, з ними пра­­цювати  у  якійсь  мірі легше, вони від­по­відальніші. Подають надію у спорті Андріана Кушнір та Софія Дика. Занят­тя  відбуваються  щодня у спортзалі ЧНВК №13, який нам виділила дирек­тор Любов Парійчук, за що ми їй дуже вдячні.

Зрозуміло, що  переможцем  або чем­­піоном з вільної боротьби стане не кожен, проте здоровим однозначно бу­де. Багато дітей приходять некоордино­ваними, та через деякий час в резу­ль­таті копіткої праці фізична форма по-­­ліп­­шується. На мою думку, хлопець має бути повністю у спорті,  де дисцип­ліна і порядок.

- Що ж, на Вашу думку, все-таки важливе у роботі тренера?

- Насамперед потрібно самокритич­но  ставитися  до  себе, відповідати за слова: сказав-виконав.  Вимагати  від себе, а вже потім від спортсмена. Зви­чайно, варто знаходити спільну мову з учнями, адже  без  цього  неможливо. Тре­нер має знати чим живуть його ви­хованці та всіляко допомагати. Тоді все вийде і буде вдячність від них. І, без­перечно, довіра. Треба говорити про все чесно, в  міру  сварити за вчинки. Спро­­буй дитину облаяти, вона образи­ться і не захоче більше займатися. А ще тренер повинен бути дуже уважним і стежити, аби дитина не переван­тажи­лася і не травмувалася. Терпляче ста­ви­тись до них. І ні в якому разі не можна ділити  дітей  на  кращих  і  гірших. Для тре­­­нера вони мають бути всі однакові. А згодом судити за результатами. І, най­­головніше, все робити з любов'ю, без цього ніяк.

- Скажіть, будь ласка, чи ваго­мою є співпраця батьків і тренера, чи можна обійтись без їхніх порад?

- Батьки - це дуже великий фактор в успіху дитини. Тренер не може конт­ро­лювати дитину поза залом. Я завжди передзвонюю батькам, запитую, чому ди­тини немає  на  заняттях, що трапи­ло­сь. Себто, у нас постійний діалог. Якщо ж батьки не йдуть на контакт і не відчувають жодної зацікавленості, то це "мінус" мені як тренеру. Немає кон­такту, не буде й виховання, не буде за­нять і відповідно результатів. У першу чер­­гу саме від батьків залежить тре­нуватиметься дитина чи ні. Хай там що го­ворять, діти повинні займатися спор­том.

- Андрію, як Ви поєднуєте працю на шахті "Великомостівська" з тре­нерською роботою?

- До обіду я шахтар (за плечима у Андрія 11 років шахтарського стажу), а щовечора - спортсмен. Після зміни, незважаючи  на  втому, приходжу  до спор­­тивної зали, щоб тренувати ді­тей та підтримувати себе у фізичній фор­мі, а це неабияк допомагає вико­нувати виробничі завдання.

- Чи не ставите собі якихось меж, доки тренуватимете?

- Наразі з тренерською роботою про­­щатися не збираюся. Тренуватиму, так би мовити, до останнього подиху. Якби можна було повернути час, я би все одно обрав вільну боротьбу. Єдине, напевне, був би вимогливіший до себе. Я вдячний своїм вихованцям за їхню наполегливість та успіхи у спорті, адже завдяки їхнім досягненням я й отримав звання  заслуженого, хоча відверто ка­жучи спорт для мене не задля нагород. Вдяч­ний своїй дружині Тетяні за розу­міння і терпіння. Ні про що не шкодую, вважаю життя вдалим.

                                                                                   Лариса ГУМЕНЮК

На фото: під час проведення Київ­ського Міжнародного турніру з вільної бо­ро­тьби, (зліва направо) Ангеліна Ли­сак, заслужений тре­нер України Андрій Кушнір та Соломія Вольська.