СЛОВОМ СЛУЖИМО ВУГІЛЛЮ

Перша у Червонограді

У 1951 році розпочалися підготовка, а 1952 - будів­ни­цтво шахт Львівсько-Волинського ба­сейну. Жодних друко­ваних видань у но­вобудованому Черво­нограді не було, телевізор був далеко не у кожній до­мівці, й потреба доносити до все біль­шої кількості мешканців но­вини ставала все нагальнішою. Тому 16 лютого 1956 року побачив світ пер­ший номер газети "Шахто­будівельник", яку згодом пере­йме­нували в "Гірник". Засновником часо­пису був комбінат "Укрзахід­шах­тобуд". Штатної  посади  редактора  не було, за  випуск  газети відповідали М.Подзолкін, О.Коломієць, В.Парубій, І.Гутий. У 1961 році у редакцію прийшов Василь Никифорець, який у 1975 році став редактором ви­дання й очолював колектив до 1997 року. Тоді ж й було прийнято на посаду фотокореспон­ден­та Михайла Романов­ського, крізь об'єк­тив якого понад трид­цять років  спогля­дали  наш  шах­тар­ський край читачі "Гірника". У 1963 році газета "Гірник" "про­п­иса­лася" на шахті №3 "Велико­мос­тів­ська" ("Межирічан­ська")як бага­тотиражка,  проте  на всебічне  охоп­лен­ня   життя  гірників з усіх копалень це не вплинуло й газету праг­нули отримати на усіх підприємст­вах.

Лише у 1989 році "Гірник" стає дру­кованим органом адміністрації ВО "Укр­західвугілля" та Львівсько-Волинського тер­кому профспілки працівників вугіль­ної промисловості . Інформаційний про­стір "Гірника" - Червоноград, Сос­нів­ка, Нововолинськ. У штат редакції прийшли досвідчені кореспонденти Степан Кубів та Мирон Слука. Часопис вів активну мову про шахтарські страйки, друкував революційні на той час статті про ре­лігійні свята й український визво­ль­ний рух, висвітлював усі перетворення, що відбувалися у шахтарських містах. Поза тим політичні перипетії ніколи не ста­вали на заваді основній меті часо­пису, й шахтарські обличчя завжди ди­ви­лися зі сторінок "Гірника". 

У 1992-1996 рр. економічна скрута позначилася й на виході газети. З 1997 року через розподіл ВО "Укрзахід­ву­гілля" на державні підприємства  "Львів­ву­гілля" та "Волиньвугілля"  "Гірник" став офіційним виданням шахтарів Ль­вів­щини й редакцію  очолив  Володимир Зінченко.  Завдяки  повсякчасній під­тримці  керівництва  ДХК, а згодом ДП "Львіввугілля"  часопис  утвердив свої по­зи­ції, неодноразово визнавався най­кращим серед галузевих видань.  Неве­ликий колектив редакції  спромігся ви­да­вати якісний продукт, у якому були екс­клюзивні кадри з глибини прибузь­ких надр, нариси про шахтарів, чия ро­бо­та була прикладовою, профспілкові но­вини, розповіді про династії гірників, ак­туальні статті спеціалістів, новини га­лузі. З 2010 року редактором "Гірника" стала Лариса Гуменюк, яка є головою осередку Національної спілки жур­на­лістів України, що багато років діє при редакції.

Для шахтарів та про шахтарів

Усе, що залишається після нас, за­кар­боване у слові, говорили у давнину. Історія Прибужжя в обличчях, оповідях, цифрах, усе про епоху "великого ву­гілля", життя поколінь підкорювачів під­земних горизонтів - все це є на ти­сячах сторінок "Гірника". Не варто зви­ну­ва­чувати  газету  у відсутності "жа­ре­них" фактів. Ми не рвемось у політичні ба­талії, а воліємо писати на немодні нині теми, розповідаючи про тих, хто просто і чесно працює та дивиться на світ окресленими вугільним пилом очи­ма. Сторінки газети не безмежні, тому бодай кількома словами намагаємося охопити усе, чим живе край вуглекопів. І знаємо, що для багатьох героїв наших статей фото й кілька друкованих рядків варті багато, бо є визнанням, що їх пра­ця потрібна й належно оцінена хоча б морально. Бо навіть у епоху інтернету гір­ник саме газету несе показати бать­кам, дружині і залишає друковані сто­рін­ки серед сімейних фотографій у аль-­бомах у спадок дітям й онукам. Інакше чого б шахтарі-ветерани приходили до редакції з проханням знайти газету бо­зна якого року, щоб хоча б копію зро­бити з того заповітного фото, де во­ни молоді, у колі колег та горді своїми до­сягненнями… І кожен такий візит  є найвищою оцінкою журналістської місії й надає наснаги працювати далі, зна­ходити нові слова, теми, ракурси. На жа­ль, в загальноукраїнському ін­фор­маційному просторі про шахтарів зга­дують найчастіше з негативних при­во­дів - страйки,  аварії…  Газета ж "Гір­ник" пи­ше  про  щоденне життя цієї про­фе­сійної спільноти - як виробниче, так і суспільне, творячи колективний порт­рет гірництва та водночас фоку­суючись на особистостях.

Нові часи приносять нові теми. На жаль, досі доводиться висвітлювати шахтарські акції протесту, адже непевна позиція щодо вугільної галузі рік за роком викликає бурхливу реакцію гір­ників. Усі проблемні теми  та статистичні да­ні про роботу шахт - завжди на пер­шій шпальті часопису. Розповіді про ви­робничу та соціальну діяльність ДП "Ль­віввугілля", шахтарські колективи, роботу допоміжних підприємств, окре­мих гірників, їхні життя та вподобання, прагнення і мрії - це була, є і буде ос­нова основ редакційної політики. “Для шахтарів та про шахтарів” - це багато­річний девіз "Гірника". Вдячні кожному з тих, хто хоче зробити наше видання к­ра­щим  та  охоче  прислухаємося  до про­­­позицій. Вважаємо  за  честь по­іменно привітати працівників шахт з ювілейними датами. Ініційована ад­мі­ністрацією держпідприємства адресна роз­силка свіжих номерів газети вете­ранам шахтарської праці - своєрідний знак пошани до тих, хто  роками служив Вугіллю, й отримуючи численні пись­мові та усні подяки, бачимо, як прагнуть й надалі знати про сучасний стан справ на копальнях ці заслужені люди.

У бойових діях на сході України взя­ли і беруть участь сотні шахтарів ДП "Львіввугілля". Починаючи з першої хви­лі мобілізації, на шпальтах "Гірника" з'явилися розповіді про наших захис­ників. Їхні спогади бережливо збираємо у газетну скарбничку, стежимо за їхніми долями, і щасливі, коли герої, що дава­ли інтерв'ю під час двотижневої відпуст­ки з війська, повертаються на шахту до праці. Значить, життя продовжується й клята війна не зломила ні душі, ні тіла. Завдяки співпраці з червоно­град­ським письменником, колишнім гір­ни­ком  Ігорем  Дахом  отримуємо свіжі репортажі  з  передової, де ця мужня лю­дина  збирає  матеріали для своєї кни­ги під назвою "Слідами війни".

Газета - продукт одноденний, але й вічний водночас. Усі номери "Гірника" є в архівах Червонограда, Книжкової палати України, Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського у Києві та Львівській науковій бібліотеці  ім. В.Сте­фаника. Читають газету у Мін­енер­говугілля, профільних інститутах, Львів­ській облдержадміністрації, у владних кабінетах Червонограда та Сокаля. Роз­повсюджується видання по усіх від­окремлених підрозділах держ­під­при­ємства, розміщується на стендах ад­­мін­будівель. У інтернеті з мате­ріа­лами "Гірника" можна ознайомитися на офі­ційному сайті ДП "Львіввугілля" "Шах­тар Галичини" та власному сайті ви­дан­ня.

За 60 років над випуском "Гірника" працювали як штатні кореспонденти, так і десятки дописувачів. Особливе міс­це в історії газети посідають фо­токореспонденти Михайло Романов­сь­кий та Олександр Харламов. Завжди ви­кликали захоплення матеріали Ми­рона Слуки та Тараса Лехмана. Зав­дяки тісній співпраці з літературно-мис­тецьким об'єднанням "Третій го­ризонт", Міжнародною академією літе­ратури і журналістики, на сторінках завжди є місце оповідям про мистецькі процеси Червонограда та всеукраїн­ський кон­курс ім.поета-шахтаря Володимира Дроцика. Публіцистичні твори Лариси Гуменюк неодноразово друкувалися у газетах "Літературний Червоноград" та художньо-мистецькому журналі "Місце­вий ЧАСопис". Статті працівників редак­ції друкують всеукраїнські видання та журнал "Уголь України". Працюючи у складі інформаційної служби держ­під­приємства, редакція взаємодіє з міс­цевими виданнями "Новини Прибужжя" та "Голос з-над Бугу".

… Дід будував шахту, батько пра-цював на ній, посивілий вже онук торує шлях до "сонцекаменю" нині. І є впев­неність, що незважаючи на бурх­ливі коловороти та стрімкі зміни сього­дення, газета "Гірник" писатиме й про нове по­коління гірників - правнуків тих, чиї руки ставили копри на теренах Ль­вів­щини. Адже допоки крутяться шківи на копрах галицьких копалень, про­довжу­вати­ме­ться сторінками "Гірника" літопис шах­тар­ського краю.

Марія ЛУЦЕНКО