Війна обов'язково закінчиться. Про подвиг  українського  солдата буде написано багато книжок, вір­шів, пісень. І головною тезою в текс­тах авторів будуть присутні слова письменника Івана Багряного: "Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами".

Гірничий майстер дільниці ВіТБ Ва­силь Павлівський, родом з шахтар­сь­кого селища Гірник, влаштувався на шах­ту "Відродження", яка знаходиться неподалік, одразу після закінчення Львів­ського національного університету "Львів­ська політехніка" за спеціаль­ніс­тю “Інформаційні мережі зв’язку”. Нав­чан­ня у виші не було пов'язане з гір­-ницт­­вом, тому довелося отримати про­філь­ну освіту у Червоноградському гір­ничо-економічному коледжі за спеціа­ль­ністю "Підземна розробка корисних ко­палин". З 2012 року працював на шах­­ті, сумлінно вивчав на практиці гір­ни­­­чу справу. Аж раптом… У зв'язку з по­­­­діями  на  Сході  країни Сокальсько-Чер­воноградський ОРВК у травні 2015 року призвав його на військові збори, які проходили на базі Київського війсь­кового інституту теле­­комунікацій та ін­форматизацій. Мі­сяць часу Василь ра­зом з товаришами, тепер вже по зброї, опановував вій­ськові навички, вчився стріляти зі зброї та військовому зв'язку. Зго­дом групу скерували  за різни­ми напрямками. Шах­тар-війсь­ковий потра­пив до Запо­ріжжя в 55 ок­ре­му артиле­рійську бри­га­ду і був приз­на­че­ний на­чаль­ником зв'яз­ку - коман­диром взводу уп­равління першого гаубичного артиле­рійського де­візіону.

- У Донецьку область зони прове­дення АТО, - пригадує  гірничий  майс­тер, - мене відправили, як зараз пам'я­таю, 17 червня  2015  року. Служба по­-ля­га­ла у  забезпеченні  зв'язку  нашого де­візіону з вищим командуванням. Го­лов­ною метою було ведення контролю на лінії розмежування з боку бойовиків, яких  було чимало  у прилеглій місце­вос­ті, слідкувати, щоб ворог не завда­вав несподіваних ударів по наших під-­роз­ділах і не було непередба­чуваль­­них висувань тяжкої техніки.

Під керівництвом Василя було шес­теро солдат - з Рівненщини, Запорізької та Київської областей, з міста Хмільник, і, коли відправляли на Схід для участі в  антитерористичній  операції,  жоден з них не відмовився  від  такого відряд­ження, добре  усвідомлюючи, що їдуть у неспокійний регіон. А командир зав­жди пам'ятав: на його підопічних че­кають вдома, і найголовнішим його зав-данням було, щоб всі хлопці повер­ну­ли­ся додому живими і здоровими.

- Знаєте, - говорить Василь Павлів­ський, - коли в  дитинстві та в юності чи­таєш  книжки  про  минулу  війну, то прос­то не вірилось, що на фронті люди ста­ю­ть рідними. Тепер знаю, як це бу­ває…

Понад рік шахтар віддавав свої си­ли, знання та енергію, захищаючи ук­раїнську землю від ворога, а, коли нас­тав день демобілізації, найбільше хотів повернутися в рідне селище, у шахтар­ський колектив, разом з яким долати вже проблеми вугільників, яких накопи­чилося  достатньо. Василь  вірить, що дер­жава не дасть занепасти вугільній галузі  Галичини, а навпаки - шахтар­ська праця буде затребувана і знову прес­тижна.

А наразі Василь Павлівський й на­далі в разі необхідності готовий ви­ко­нувати свій громадянський обов'язок і мужньо захищати  рідну землю у зоні проведення АТО. Він  досі  підтримує зв'я­зок із товаришами по зброї та впев­нений, що ми переможемо, адже Ук­раїна - понад усе!

Лариса ГУМЕНЮК